Здається, масові вимирання на землі відбуваються з певною періодичністю. Згідно з дослідженнями, такі геоекологічні катастрофи стаються в середньому кожні 27 мільйонів років. Така періодичність помітна в історії не лише жителів моря, а й наземних хребетних. Що зумовлює циклічність вимирання, досі залишається загадкою.
Зображення: Taylor & Francis.
Кінець ери динозаврів 66 мільйонів років тому, найбільше масове вимирання в історії планети понад 250 мільйонів років тому, зникнення всіх ссавців 33,9 млн років тому: від масових вимирань сильно страждають живі істоти нашої планети. Причини цих подій суперечливі, але часто ними є падіння астероїдів і тривалі виверження великих вулканічних провінцій.
Існує ще одне суперечливе запитання: наскільки регулярно відбуваються такі процеси? У вимираннях доісторичних морських жителів насправді можна побачити своєрідний цикл: ще раніше науковці з’ясували, що серед морських організмів такі події повторюються в середньому кожні 26–27 мільйонів років.
Майкл Рампіно (Michael Rampino) з Нью-Йоркського університету та його колеги дослідили, чи можна знайти свідчення такої циклічності в історії й чотириногих. Для цього вчені проаналізували 10 подій, що за останні 300 мільйонів років призвели до масового вимирання, і які вдалося датувати за допомогою викопних решток та ізотопного аналізу. Їхню часову послідовність учені проаналізували двома статистичними методами. Один метод обертав часовий промінь по колу і перевіряв, чи існує радіус, у якому лежать всі події. «Коли вдавалося знайти правильний часовий відрізок, періодична послідовність утворювала скупчення у певній точці кола», – пояснили вчені.
І пошуки вчених увінчалися успіхом: завдяки двом методам проявилася частота подій на відстані 27,5 мільйона років, з’ясували Рампіро та його команда. Довірчий інтервал вчені оцінили в 99%.
Тобто зараз можна говорити про циклічне вимирання не лише морських тварин, а й наземних хребетних – і в обох випадках цей інтервал збігається. «Одночасно з вісьма випадками вимирання чотириногих (із 10 проаналізованих) відбувалося вимирання в океані, – повідомив Рампіро. – Цей факт підтримує припущення про періодичне повторення глобальних катастроф». Тобто послідовність подій, що призводять до вимирання, не випадкова, вона слідує циклу у 26–27 мільйонів років.
Але що є цьому причиною? Згідно з гіпотезою, виною всьому міграція Сонячної системи через Чумацький шлях, під час якої наша Система переходить щільний навколозоряний диск галактики. Теоретично це може спровокувати посилену гравітаційну турбулентність, що робить більш ймовірними катастрофічні удари астероїдів.
«Принаймні три з масових вимирань впродовж останніх 250 мільйонів років збіглися у часі з великими падіннями астероїдів», – сказав Рампіо. Про падіння, що сталися 60, 145 та 215 мільйонів років тому, свідчать кратери Чиксулуб на Юкатані, Мороквенг у Південній Африці та Манікуаган у Канаді. У масовому вимиранні наприкінці пермського періоду 250 мільйонів років тому вчені також підозрювали астероїд.
Все ж ця гіпотеза натрапляє на труднощі: 2017 року астрономи перевіряли тезу про періодичну повторюваність падіння астероїдів – і не змогли її підтвердити. Згідно з їхніми даними, немає жодних однозначних вказівок на те, що існує певний цикл у 26–27 мільйонів років.
Але є ще одна особливість: водночас зі всіма вісьма масовими вимираннями, що відбулися на суші і в морі, мали місце великі й тривалі виверження вулканів, пояснили вчені. Це доводять датування базальтових стовпів, які виникли в результаті виверження цих трапових формацій. До них належать, зокрема, Деканські трапи в Індії або Сибірські трапи, що були активними 250 мільйонів років тому.
«Здається, внутрішній пульс Землі, що призвів до вулканізму трапової формації, а також до падінь астероїдів, б’ється в тому ж ритмі, що й масові вимирання, – 27 мільйонів років», – сказав Рампіо.
Проте як пов’язані ці події, досі не вдається пояснити. Вчений з колегами дійшли висновку, що теорія про космічні тригери, зокрема переміщення Сонячної системи через Чумацький шлях, потребує уточнення.
Nadja Podbregar
Sind Massenaussterben doch periodisch?
New York University/ Taylor & Francis, 11/12/2020
Historical Biology, 2020; doi: 10.1080/08912963.2020.1849178)
Зреферувала С.К.
12.12.2020