Дня 24. м. м. вручив я як опікун політичних вязнів українців шефові департаменту тюремництва у польській державі й дир. Креховському „Про меморія", яке за його згодою оголошую.
Найважніші постуляти українських політичних вязнів:
1) Іменування щонайменше одного політичного вязничного капеляна гр.-кат. обряду для тих вязниць, в яких перебувають вязні гр-кат. обряду, та які не мають .свого постійною капеляна.
2) Допущення українських книжок. — Вязничні бібліотеки не мають українських книжок. Українські суспільні орґанізації готові допомогти вязничним управам в усуненні цих браків через безплатне доставлення українських книжок для влучення їх у вязничні бібліотеки. Декотрі вязниці не допускають до вязниць українських книжок, пересиланих вязням їх родинами та приватними особами.
Частина політичних вязнів присвячується науковим студіям. Вязничні власти часто не позволяють на виміну тих книжок наукового змісту між вязнями, а в останніх місяцях траплялися випадки, що такі книжки відбирають вязням. Такі практики треба вкоротити. Брак українських книжок, як також брак наукових книжок, відчувають вязні, як велику моральну кривду.
3) Майже всі управи вязниць, не виключаючи і Львова, не допускають до вязнів українських часописів. Цю справу слід би вирішити в позитивному змислі.
4) Усунення докучливих цензурних практик. Декотрі управи вязниць переводять додаткову цензуру українських книжок і часописів, доставлюваних вязням, не зважаючи на те, що ці книжки пройшли цензуру адміністаційної та судової влади. Таке поведення не має ніякого усправедливлення і викликує серед вязнів фермент. Таке поведення вязничних управ треба скасувати.
5) Листування з родинами. — Управи вязниць забороняють вязням української народности листування в українській мові. Такі заборони викликують багато спорів і велике незадоволення, бо вони вражають особисту й національну гідність вязнів.
Управи вязниць успряведливлюють свою поведінку браком цензорів, які володіють українською мовою. Покликання до життя одної централі для цензури листів українських в’язнів може легко розвязати цю проблему в позитивному змислі.
6) Політичні вязні української народности відбувають кари майже в усіх вязницях польської держави. Доцільно булоб скомасувати політичних вязнів українців і примістити їх у вязницях на території, замешкалій українською
людністю. Доцільно булоб умістити політичних вязнів українців у спільних келіях, дати їм дозвіл на спільні проходи і т. д. Дозвіл у всіх вязницях на посідання писарського приладдя, музичних інструментів, малярського приладдя, ріжних дрібничок, як фотоґрафій і т. п. вплинулоб дуже додатньо на психічну поправу стану
українських вязнів.
7) Занехання і здержання переслідувань за вживання української мови. У вязничних школах нема навчання української мови. Вязнична служба в багатьох вязницях, у тому й у карній вязниці у Львові, приноровлює ріжні шикани й репресії до вязнів, що послуговуються українською мовою у відношенні до в’язничної служби.
8) Поправа гіґієнічних відносин у вязницях. В деяких карних вязницях, нпр. у Львові, запанували фатальні гіґієнічні відносини, спричинені дуже великим перелюдненням вязниць. Таке переповнення спричинює поширення заразливих хоріб, як сухоти, шкірні хороби, ґрипа і т. д. Прошу змінити ті відносини, особливо супроти політичних вязнів українців, з огляду на їх молодий вік.
9) Признавання виздоровних відпусток. Великий відсоток українських політичних вязнів у вязницях поважно хворіє. Управи вязниць ставляться вороже до признавання виздоровних відпусток. Також утруднюються, або й не дозволяють управи вязниць на постачання родинами чи приватними особами лікарських засобів, або лічення на власний кошт вязнів.
Ліберальне трактування повищих справ облегчувалоб дуже важку долю українських політичних вязнів.
о. Леонтій КУНИЦЬКИЙ, опікун політ. вязнів.
14.07.1938