Критерії для Львова

Що важливо не втратити і про що пам’ятати

Львів має кілька важливих ролей в українській політиці. Традиційний погляд говорить про Львів як центр євроатлантичного і антиросійського вектора української політики, місце відродження української національної ідентичності та історичної пам’яті. Результати політичних виборів та соціологічні дані за останні 30 років підтверджують ці позиції. Та просування прозахідних політичних орієнтацій на схід і утвердження проєвропейських настроїв вже загалом по всій країні роблять роль Львова в цьому перетворенні не критичною.

Львів, тим часом, має менш помітні і більш унікальні внески в Україну, які роблять внутрішньольвівський політичний процес стратегічно важливим. По-перше, Львів – це, напевне, єдине місто поза столицею, де постійно народжуються і рафінуються нові українські сенси: від гіпотез, ідей до цінностей. Для цього Львів має кілька передумов. Львів має незатерту живу історичну пам’ять, в якій присутні дуже різні суспільні досвіди як поразок, окупацій, так і перемог. Пам’ять є чинником виходу за межі релігійних, етнічних чи середовищних рамок. Звідси вищий рівень безпеки, що дає більше довіри, уможливлюючи постійну і пряму комунікацію сторін, які в інших містах формуватимуть у кращому випадку транзакційні відносини, якщо взагалі взаємодіятимуть. Львів – у всьому своєму розмаїтті – солідарніший за інші українські міста.

Львів має насичене інтелектуальне життя. В місті є кілька крупних університетів і дуже особливий своєю відкритістю та інтеґрованістю УКУ. Університети не закриті в своїх кампусах, а вживлені в місто, вони перетворюють міський простір на майданчик для закритих і відкритих дискусій з дуже широким набором тем. Дискусії виливаються далі в медіа чи навіть в кав’ярні, що хостять свої середовища. Так, Книжковий арсенал у Києві зручніший як ярмарок, але дискусії і такі важливі камерні післядискусії – це львівський книжковий Форум. Найунікальніші обговорення стосуються того, чого найбільше бракує в українському дискурсі – пошуку, рефлексій, суперечок щодо питань власного «я». У дуже різних проявах: національних, релігійних, політичних, гендерних, культурних чи ще якихось інших. А без власного «я» з постійним процесом внесення змін, доповнень та актуалізацій неможлива повноцінна суб’єктність.

Львів розвиває в собі та поширює довкола культуру захищеного простору для появи нових ідей. Ця культура гостро контрастує з радянською спадщиною, бо базується на визнанні гідності іншого, на повазі до ініціативи, на прийнятті лідерства, на праві іншого бути інакшим. Повага до інакшості, прийняття відмінного, аж до іґнорування замість протистояння – дуже львівська риса. Львів та Київ є наразі єдиними крупними містами в Україні, де можна бути нонконформістом аж до старшого віку і не перетворюватись на міського божевільного. У Львові можна акумулювати соціальний капітал, будучи в меншості, можна розвиватись у протистоянні з ідеями більшості. В цьому суть, за влучним виразом Мирослава Мариновича, Львова як міста творчої напруги. Де різні сторони конкурують, а не поборюють, вдосконалюються, а не знищують одна одну. Саме цей внутрішній неспокій часто викликає здивування в мешканців інших міст: львів’яни, маючи вищу якість життя і вищий рівень щасливості, ніж у порівнюваного розміру українських містах, більш незадоволені своїм станом.

Львів має роззосереджену владу і складну систему узгоджень ключових рішень. Економіка, де домінують спроможні до асоціацій дрібні гравці і де – попри постійні спроби – менш впливові олігополії, дає рівніші можливості і робить все середовище більш сталим. Львів має в собі необхідні інґредієнти для того, щоб використовувати переваги своєї адаптивності, географічного розташування. Це дає можливість не капсулізуватись під час несприятливих політичних хвиль, а приймати виклик, проходячи періоди Кучми, Януковича чи Зеленського не з мінімізованими втратами, а зі здобутками. Зрештою, Львів додає сталості розвитку країни: в Україні зі Львовом будь-якому переможцю складно забрати собі все.

При всіх чеснотах Львів має свої темні сторони. Досвід опору додає твердості, але з тієї ж причини всередині традиції часом ховається фундаменталізм, за консервативністю може маскуватись закритість чи навіть ексклюзивність, а болі вразливостей можуть породжувати ненависть. Львів’яни вміють відвертати від себе симпатію українців своєю месіанською поставою, яка боляче б’є по найбільш важливій компоненті сучасної української ідентичності – по емпатії. Львів’яни переважно свідомі своїх схильностей і, як показує виборча історія, переважно розуміють, що ці ризики лікуються відкритістю.

Тому місцеві вибори у Львові не були конкуренцією двох кандидатів-центристів від демократичних сил з високим антирейтингом, які стверджували, що підтримують дуже подібно сформульовані політичні цілі. Ні, конкурували дуже різні політичні філософії, дуже різні політичні культури, дуже різні бачення і дуже різні підходи. І значення має те, наскільки Львів після перемоги зможе продовжувати підтримувати атмосферу відкритості, довіри, поваги до інакшості. Значення матиме те, наскільки Львів успішно протистоятиме монополізації ринків і капіталу. Значення матиме те, наскільки корупція буде обмеженою своїми традиційними ареалами чи намагатиметься проникати в нові сфери життя. Значення матиме те, наскільки Львів бачитиме своїм пріоритетом розвиток культури, і мова не про художню самодіяльність. Значення матиме те, наскільки Львів залишатиметься комфортним як місце проживання і творення, а не просто ночівлі і роботи. Значення матиме те, чи у Львові можна буде й далі бути незгодним і залишатись у безпеці.

Народженій у Революції гідності сучасній українській незалежності щойно виповнюється сім років, і це критично важливий формативний вік, коли будуються ключові інститути, витворюється культура. Попереду, ймовірно, рік чи кілька років значної політичної нестабільності аж до переходу до України-після-Зеленського. Ця Україна має набути нових рис, а не повертатись до попередніх версій себе. І в цьому процесі важливіше, щоб Львів продовжував бути вільною і захищеною лабораторією ідей, в тому числі ідей, критичних до власної місцевої влади, середовищем, спроможним до нових рішень на наступних рівнях конкурентності.