Під Північною Канадою геологи виявили затонулу океанічну плиту. Плита, яку назвали «Воскресіння» («Resurrection»), зникла близько 40 мільйонів років тому, колись вона була частиною дна Тихого океану, доводить реконструкція. Сьогодні нововиявлена плита розташована на глибині 500 кілометрів в мантії землі, проте її субдукція могла живити вулкани, що існують і сьогодні.
Зображення: Spencer Fuston and Jonny Wu/ University of Houston.
Тектоніка плит відповідає за постійне оновлення земної кори: на деяких місцях плити ламаються, тоді виникають нові межі, як зараз відбувається в Індійському океані. В інших місцях навпаки – шматки кори зливаються один з одним, як, наприклад, під Англією та Південною Європою. Потім про місця стику свідчать тільки геологічно ослаблені зони або гірські хребти. Але є випадки, коли геологи можуть стежити за зникненням тектонічної плити ніби «наживо».
Зараз геологи виявили затонулу, досі невідому тектонічну плиту поблизу західного узбережжя Канади. Регіон демонструє активну субдукцію: океанічні плити рухаються на північноамериканську континентальну плиту, що їх тиснутиме в мантію. В результаті цих процесів утворюються, зокрема, каскади, вулканічні гірські ланцюги, до яких належить також гора Сент-Геленс.
Вже тривалий час відомо, що колись на каскаді зон субдукції були океанічні тектонічні плити: плити Кула та Фараллон зазнали витіснення. Неясно було, чи між ними була ще й третя тектонічна плита. Тож Спенсер Фустон (Spencer Fuston) і Джон Вю (John Wu) з Г'юстонського університету здійснили своєрідну подорож в часі. З допомогою спеціальної комп’ютерної моделі вони реконструювали, як рештки плити, присутні в мантії Землі, опинилися в сучасному місці розташування і як вони колись могли виглядати. Для цього вчені з допомогою сейсмічних даних нанесли на карту виявлені рештки плити, в результаті чого змогли відтворити їхній стан впродовж останніх 60 мільйонів років.
Результат: для плит Фараллон та Кула реконструкція підтвердила процес субдукції, який припускали й раніше. Проте між обома утвореннями простежили підозрілу прогалину. «Наша реконструкція продемонструвала дві межі стику, що обрамляли ще одну, іншу плиту», – повідомили вчені. Цю плиту назвали «Воскресіння» (Resurrection), вона існували ще 40 мільйонів років тому. Потім її поглинула субдукція. Сьогодні цю затонулу океанічну плиту можна впізнати за її наполовину розплавленими залишками. Вони розташовані на глибині від 400 до 600 кілометрів під Західною Канадою, утворюють там скошену формацію у земній корі. «Ці рештки плити з території Юкону репрезентують термічно еродований релікт тектонічної плити «Воскресіння», – пояснили Фустон і Ву.
Відкриття затонулої тектонічної плити могло б також пролити нове світло на Північно-Кордильєрську вулканічну провінцію. Адже лава деяких вулканів тут має нетиповий склад. Вона більше нагадує магму, відому, зокрема, з океанічних острівних дуг. Тож довгий час геологи припускали, що матеріал походить зі старих субдукованих решток плити. Ці рештки могли б бути частиною плити «Воскресіння»: «Якщо цю стару океанічну плиту знову повернути на поверхню для реконструкції, то побачимо, що її межі добре пасують до старих вулканічних ланцюгів на Алясці та в штаті Вашингтон, – сказав Ву. – Тож вона, можливо, є тим зв’язком між старою тихоокеанською корою та геологічною історією цієї частини Північної Америки, який так давно шукали».
Nadja Podbregar
University of Houston, 23/102020
Geological Society of America Bulletin, 2020; doi: 10.1130/B35677.1
Зреферувала С.К.
04.11.2020