«Не було б родинного дому – не було б і музею!»: Дім Франка святкує 80-ліття
Ювілей припадає на 10 жовтня – саме цього дня 1940 року музей прийняв перших відвідувачів у будинку Франка, в якому Іван Якович жив у 1902 – 1916 рр.
Перший директор літературно-меморіального музею, що на вул. Івана Франка, 150, – молодший син Франка – Петро.
За всю свою історію музей мав 11 директорів. За інформацією, що її надала завідувачка науково-освітнього відділу Музею Франка Марта Волошанська, 1945 року заклад очолив письменник, приятель Івана Франка Петро Карманський. Згодом на цю посаду призначали середнього сина Франка – Тараса. Наступними директорами були Іван Кияшко, Яків Цегельник, Марія Кіх, Семен Стефаник, Віра Бонь (виконувала обов’язки директора), Микола Струтинський, Роман Горак (пробув на посаді найдовше – 24 роки).
Три з половиною роки тому, 16 березня 2017-го, інституцію очолив 39-літній учений-франкознавець Богдан Тихолоз. І при всій моїй повазі до попередників Богдана Сергійовича, маю наголосити на тому, що саме з його приходом у музеї, а точніше – тепер уже в Домі Франка, почалося нове, справді нове і цікаве життя.
От про нього і питаю Богдана Тихолоза в контексті ювілею, а це – урочистості, концерти, арт-проєкти, виставки, відео-інсталяції, наукові семінари, презентації книжок, майстер-класи для дітей, відкриття нової експозиції та багато іншого цікавого, пізнавального, веселого і святкового. (Щодо того, «Що, де, коли?» можна дізнатися тут: https://www.facebook.com/dimfranka).
Питання формулюю як три в одному, бо, станом на нині, це, напевно, три найвагоміші моменти для всіх установ такого профілю: «Як у музеї з із грішми, відвідувачами та ідеями?».
І далі – пряма мова директора Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдана Тихолоза.
Хороше питання. Жорстке і правильне! Це насправді три в одному, хоча вони між собою пов’язані. Передусім – тими викликами, котрі є перед усіма нами, а не тільки перед інституціями культури, під час пандемії.
Зрозуміло, що з відвідувачами у нас зараз набагато гірше, ніж минулого року, і зовсім не так, як ми сподівалися.
У нас була дуже добра тенденція до зростання числа відвідувачів, було багато організованих груп – студентів, школярів, зростало число туристів, в тому числі – іноземних, які приходили до музею, але пандемія на це вплинула радикально. Також варто взяти до уваги, що розташування музею – це не середмістя, не площа Ринок, а це означає, що і ті нечисленні туристи, які зараз приїжджають до Львова, не всі до нас доходять, а школи й університети зараз комбінують дистанційне навчання з традиційним, очним, і бояться організовувати колективні відвідування. Попри те, що певний потів відвідувачів у нас є, але це, радше, невеличкий ручай, аніж повноводна річка.
Щодо грошей, то ми, на щастя, не зазнали глибоких фінансово-економічних криз, як деякі інші інституції культури, не залізли в борги поки що. Маємо гарантоване бюджетне фінансування з обласного бюджету, яке покриває видатки на заробітну плату і комірне. Також провадимо активну грантову діяльність. Зараз у музеї реалізується сім таких проєктів – на різні суми, з різних коштів, з різних бюджетів і від різних грантодавців. І нам це дає можливість не тільки зберігати статус-кво, а й розвиватися.
Деякі проєкти є інфраструктурні. Коштами обласного бюджету в рамках конкурсу мікропроєктів місцевих ініціатив реалізуємо проєкт облаштування інтерактивного громадського простору поруч з музеєм, де у Франка був городець– це буде галявина Лиса Микити. Цього року – 130 років цьому харизматичному Франковому персонажу. У цьому просторі будуть лавки, садові меблі, літня сцена. Матимемо можливість влаштовувати кінопокази, концерти, дискусії, ярмарки. Та зона – не дуже велика, але дає змогу прийняти до сотні людей.
Три гранти фінансує нам Львівська міська рада. Всі вони були виграні в рамках конкурсу «Фокус на культуру». Один із них, і це – оперативна реакція на кризу, відеоблог «Франко вдома», який у форматі аудіо (близько 20 серій – цікаві історії про родину Франка, музей) транслювало Українське радіо. Тобто коли працівники наші сіли на вимушену ізоляцію, то не припинили праці, а вирішили от у такому форматі, новому для багатьох, цікаво розповідати про Франка.
Маємо ще два більших проєкти, розпланованих, через пандемію,на два роки. Один – «Франко. Зроблено в СРСР», в якому йдеться про ідеологізацію образу Франка. Зараз говорять про потребу аналітично і ретельно, уважно, відповідально підходитидо культурної спадщини радянського періоду, а Франко був одним із центральних образів радянської України, і його активно використовували як ідеологічний інструмент. Це предмет нашого дослідження. Буде виставка, буде альбом. Ми активно досліджуємо радянську Франкіану у наших фондах. Куратор – Михайло Кобрин, колишній заступник директора Дому Франка, віднедавна – директор Музею Соломії Крушельницької. Але від цього проєкту не відрікається – буде його реалізувати разом із нашим колективом. Підібралася дуже гарна команда – сподіваємося на гарний, яскравийрезультат.
Другий великий проєкт – «Музей людей. Дім. Храм. Форум», який дає нам змогу відзначити 80-літній ювілей не тільки у форматі урочистої академії, а й поміркувати над самою природою, сутністю, місією музею в сучасному світі.
Наш музей – це дім, і ми акцентуємо на тому, що це передусім – дім Франка. І не тільки той дім, де Франко жив зі своєю родиною, а й дім, де кожен відвідувач може почуватися як удома – затишно і комфортно.
Водночас, без сумніву, кожен музей – це храм, храм муз. Але нас Франко цікавить не яка іконічна постать, не як ідол, а як жива людина. Тому реалізація різних мистецьких ініціатив у рамках цього проєкту дуже важлива. В цьому нам допомагають наші партнери. Наприклад, буде дуже оригінальне поетично-співоче дійство «Чим пісня жива» від знаменитого львівського етногурту Kurbasy. Разом із ними ми вивчаємо не тільки творчість самого Івана Франка, а й його фольклорні записи, і це дійство буде базуватися на віршах Франка і на його записах народної творчості. Це буде дуже гарна сучасна інтерпретація – вишукана і шляхетна, яку ми представимо у листопаді.
Ще одні наші партнери – Kurbas Production, від Театру Курбаса. Разом із Володимиром Стецьковичем, який працює у жанрі відео-інсталяції, готуємо великий сюрприз для всіх львів’ян. Невдовзі засяють вікна Дому Франка, і це буде ціле театральне дійство у форматі театру тіней. Представлення проєкту – також у листопаді.
А стартує програма нашого 80-річчя з відкриття арт-проєкту експериментального мистецтва «Frankolaboratorium 2.0. Відродження», куратором якого є Василь Одрехівський. Ми колись з Василем і колом його друзів і вихованців-студентів із Львівської національної академії мистецтв робили проєкт «Frankolaboratorium». Це були досить сміливі інтерпретації з життя і творчості Франка, його епохи у різних жанрах, стилях і напрямах сучасного мистецтва. Це були перформанси, це був відео-арт, це були різні форми просторового мистецтва (скульптура, живопис, графіка). І щоразу це був досить сміливий, в доброму сенсі – провокативний мистецький підхід. Зараз ми вирішили не повторити попереднє дійство, а відродити його. Франко був епохою відродження, ренесансу універсального типу. Але в різний спосіб його можна зараз сприймати у той період, коли ми всі відчули певний духовний занепад, певну депресію через ту саму самоізоляцію, через виклики пандемії. Як ковток свіжого повітря. 17 молодих митців пропонують такі тлумачення не тільки самого Франка, а й тих ідей, образів, на які він надихає, котрі, я вважаю, нікого не залишать байдужими.
Крім того, хочемо розповісти людські історії Дому Франка. Бо це не тільки музей самого Франка, не тільки музей його дітей чи дружини – це музей, який творили люди, упродовж багатьох років, в різних обставинах, в різних історичних епохах. Чи уявляє суспільство, як виглядає пересічний (чи непересічний) музейник? Ми, власне, хочемо показати тих непересічних, цікавих особистостей у їхніх людських історіях.
Також в рамках проєкту готуємо два книжкові видання, й обидва вони в певному сенсі – ексклюзивні. Перше з них – наукова біографія Петра Франка «Формула долі». Петро був не тільки сином Франка, засновником «Пласту», української військової авіації й інженером-хіміком-винахідником, а й першим директором Дому Франка. Отже, Петро Франко – це надзвичайно цікава, харизматична постать. Нагадую, що наступного року вийде у прокат фільм про Петра. І ми долучалися консультаціями до його створення як науковці. І нам цікаво розказати його життєву історію – повну таємниць, випробувань, пригод. «Формула долі» – це щедро ілюстроване видання, автором якого є Наталя Тихолоз.
Ще одна праця, над якою працює колектив авторів – наших працівників, це історія Музею Івана Франка. А ця історія – це історія ХХ століття. Франко збудував хату 1902 року. Не було б родинного дому – не було б і музею. І ми крізь призму музею розкажемо музейну історію ХХ століття. Це надзвичайно цікаво!
Маємо й цілу низку інших проєктів. Здобули знову грант на реалізацію літньої музейної школи для школярів. На жаль, цього року вона не відбулася в такому форматі, як у минулі роки. Наприклад, 2019-го ми робили проєкт «Тінейджер у музеї» – ми привели підлітків у музей. Досвід виявився позитивним.
Отже, маємо низку грантових проєктів. (Я не всіх їх назвав). І саме вони дають нам розвиватися.
Маємо креативну команду в музеї. Можна би було сказати: «Молода креативна команда», бо вік наших працівників дуже знизився за останні роки, але за рахунок притоку молодих кадрів, а не відпливу старших. Серед нас є і люди дуже поважного, серйозного віку, які є уособленням музейного досвіду. Віра Бонь (Вірі Лук'янівні – 92 роки. – Т.К.) і Марія Оркуш – наші найстарші і найбільшзаслужені працівниці. І вони не менш креативні і відкриті до нового, ніж представники молодого покоління.
Нам усім треба навчитися розуміти, що ідея має шанс на реалізацію тоді, коли ми здатні перетворити її на проєкт. Нам треба вчитися проєктного мислення. Бо просто вигадати щось цікаве – напевно, не так уже й важко.
А от як це цікаве втілити? Треба знати, кому воно потрібне, на яку цільову аудиторію розраховане і який буде від цього соціальний ефект.
Щодо грошей… Ми на своєму досвіді переконалися: якщо є добра ідея і є люди, які здатні її втілити, то ресурси будуть здобуті. Є багато джерел, де ті ресурси можна здобути. Меценати, спонсори, грантодавці, державні органи місцевого самоврядування, які розподіляють бюджет, на різні культурні проєкти – зокрема. Зрештою, і за кордоном є і гранти, і фонди.
Часто говорю своїм працівникам: «Є погана новина. Маємо гроші». Чому це погана новина? Та тому, що ці гроші треба раціонально використати, реалізувати проєкт, відзвітувати про нього. І найголовніше – рушити далі. От у цьому сенс. Отака наша сьогодні філософія музейна.
Текст: Тетяна Козирєва.
Фото: Марта Волошанська.