Малий фейлєтон
А дай-же Господи тому ґенеральному делєґатови царство небесне по смерти, а передтим ще довге життя, в щастю, в здоровлю, з аванзами, з відзначеннями, з повним портфелем приватним, з досмертним міністерським, дай йому Боже потіху з дітей, внуків та правнуків, як що їх має, або буде мати!
Я просто гинув у атмосфері сплетень, від яких аж душно було у Львові. Які розміри приняли сі всі сплетні, най краще свідчить се, що аж в денниках появилися статті проти сплетничання, яких ніхто не мав відваги простувати. Навіть сам ґенеральний делєґат. В звязок з тим застрашаючим обявом ставлять люде дві політичні подорожі. Ґенеральний делєґат виїхав до Варшави, яка припадково того самого дня, по донесенням польських денників, почула уперве грімкі мельодії польських гармат... Кажуть, що з того приводу поїхав теж до ставки Гол. отамана Петлюри в Станиславові б. міністер праці О. Безпалко. Ґен. делєґат вернув уже, скликав до себе польських денникарів (видно, що знає до кого звертатися в подібних справах) і заспокоїв їх урядово, щоби не вірили й не поширювали сплетень про якісь зміни "в політичній адміністрації у східній Малопольщі", або про те, "що її границь не будуть боронити". Про се треба повідомити всю східну Малопольщу; така вістка по змозі повинна бути оповіщена і поза Бугом і поза Стрипою.
Я відіткнув лекше, бо мав уже хрест Господній з тими сплетнями. Думаю, що ще лекше прийдеться віддихнути, як верне б. міністер праці Безпалко і скаже від себе яке дотепне слово бодай у малім фейлєтоні...
Всі сплетні крутилися довкола уряду Гол. отамана Петлюри, що буцім то має у Львові перебрати власть. Так говорили і на ринку і в "Ромі" і в офіцинах всіх польських редакцій...
На слабий пол впав біблійний жах з того приводу. Петлюри бояться жінки, панни і то навіть старі панни.
У мене є тітка, що вірно тріває в дівоцтві вже 57-у весну. Нападала мене три рази денно, приносячи за кожній раз нові вісти, нові побоювання.
Моя тітка є сусідського обряду і національности, притім незвичайно побожна.
Я заспокоював її: Тітко люба! Що буде, то буде. Всяко може бути. Всеж таки буде якась власть, а власть всяка прецінь походить від Бога. Чогож журитись, чого так боятись? Ми-ж перебули і се і те і ще инше...
— Я сього не переживу — говорила крізь слези — люде оповідають, що ті всі Петлюрівці то... бардзо ґвалтовні...
— Тітко голубко — кажу. Про се я не чув, але своєю головою ручу, що вам не грозить ніяка небезпека... Сидіть спокійно...
Не вірила, йшла далі по знакомих, щоби виплакати свої жалі і побоювання; по дорозі вступала до костелів, опять знов завертала до мене. Так було кілька останніх днів.
А нині певно вже не вщасливить мене своєю гостиною. Не потрібує ні моєї ради, ні заспокоєння. І слушно. Щож міг би я їй більше сказати, як сказав головний делєґат представникам польської преси?...
Громадська думка
18.08.1920