Пречудний лїтній поранок. В холоднім, легенькім вітрі ледви ледви лелїєся широкій лан жита. Жито, мов золото. Колосє, наче праники, — аж похилилося під вагою зерна та перлових крапель роси, що позвисала з кождої стеблинки. Стебла стоят високі та рівні, — жовті і гладкі межи зеленим листєм повійки, лептиці, осету та другого буряну, що стелится сподом. Денеде виднїєсь з серед того золотого, шумячого і пахучого моря синє, чаруюче око блавату або цвітка куколю, або дївиче, паленїюче лице польового маку.  

Конець. Теперь то навіщають нашого героя Бо­лячку скорбні думи. Чорнїйша з них шеп­че єму стиха, та не на утїху: „Голубчику ! чи не було-б красше при­свататись молодому он до тої богатої кня­гинї ? Був-би заняв готове гнїздочко, такою нїжною ластівочкою мягеньким пухом у­стелене, простирав в залюбки крильця і цвірїнькав з милою на-взаводи такої ве­селої, щоб сусїди навкруги позавидували... А теперь?...“

Письмо о. Порф. Бажаньского.

Часто менї приходить на думку, що то властиво єсть житье чоловіка ? Шукаю я не від учора відповіди на се у практичних лю­дей, у поетів, философів, та не дошукав і до нинї у тих скарбників людскої му­дрости дїйстної і вірної дефиниціи, котра-б до сути житя цїлковито і докладно приста­вала.

„А она все таки рушаєсь!“ — именно та справа болгарска хочь в послїдних днях стали голосно говорити, що в нїй настала застоя. Правда, додавано заразом, що застоя та відноситься лишь до акціи дипломатичної, а то не значить ще, щоби в цїлій сїй спра­ві настала в кождім напрямі повна застоя; противно, она повертаєсь і нинї в тім са­мім блуднім колесї, що і давнїйше, тіль­ко, що рух той здаєсь нинї бути вже при­скореним і якась сила готова то колесо ро­зірвати.

Серед загальної економичної руїни, яка тяжко придавила нашь край і всї єго верстви, одиноким ратунковим средством являє́ся самопоміч моральна і економична поодиноких кляс суспільних, сполучених з собою тїсно спільними инте­ресами. Самопоміч в формі асоціяцій — то оклик нинїшних економистів, то цїль, до котрої змагає богато филянтропів і в за­галї добромислячих людей, то средство, ко­трим кождий стараєся помогти собі в тяж­кій, претяжкій борбі о истнованє.

Шельпаки 10 (22) марта 1888. Не рад я, ба й сил не стає, вдава­тися в полемику. З тої причини я на від­критий лист о. Іосафата Кобриньского, по відправі даній єму редакцією „Дїла“ і п. К. Устіяновичем, не відповідав. Впрочїм суть рїчи, на котрі відповідати не варто або як каже нїмецка пословиця: „Keine Antwort ist auch eine Antwort“. Але у нас суть рїчи, котрі ще потребують обговореня і по­ясненя, особливо для тих, котрі не зали­шать без упередженя над справами застано­влятися.

    ОРЛЕАНЬСКА ДѢВА. РОМАНТИЧНА ТРАҐЕДІЯ ФРИДРИХА ШІЛЛЄРА.   На малорускій языкъ переложивъ ЕВГЕНІЙ ГОРНИЦКІЙ.   ДѢЄВИ̂ ЛИЦЯ: Кароль VII., король францускій.