Сойм і рускі посли

Шельпаки 10 (22) марта 1888.
Не рад я, ба й сил не стає, вдава­тися в полемику. З тої причини я на від­критий лист о. Іосафата Кобриньского, по відправі даній єму редакцією „Дїла“ і п. К. Устіяновичем, не відповідав. Впрочїм суть рїчи, на котрі відповідати не варто або як каже нїмецка пословиця: „Keine Antwort ist auch eine Antwort“. Але у нас суть рїчи, котрі ще потребують обговореня і по­ясненя, особливо для тих, котрі не зали­шать без упередженя над справами застано­влятися.
Таким питанєм єсть: чи лучша при­сутність руских послів в соймі, чи їх сецесія? Бо лучалося менї чути голоси, ви­диться і поважних людей: „Вас мало... що ви зробите?... однако, як би сте з сой­му виступили,“... Остатне пропагував „Про­лом“, як нинї „Червоная Русь“ (гл. ч. 2.), приписуючи все лихо присутности руских послів в соймі. Відповідь хоть спізнена, але на часї.
Поводом до того послужив „Черв. Ру­си“ факт, що пос. Романчук не міг пред­ложити свого внесеня о школах в соймі, бо не міг зібрати 15 підписів, яких ви­магає регулямин.
„ Рускі посли, — пише „Черв. Русь“ — були того пересвідченя, що им удасться де не що зробити. Ми не були оптимистами і наставали на то, щоби посли наші висту­пили з сойму. Голос наш не знайшов послуху, а результати показалися такими, як кождий, що слїдив за галицко рускою поли­тикою, міг предвидїти. Полумірами нїчого не зробиться, а єсли хочеся що зробити, то необходимо робити рїшучо і консеквентно. Чехи, виступивши з сойму і не явившися в радї державній, виробили собі нинїшне своє становище. Ческі Нїмцї виступили з сойму і дволїтною сецесією привели до того, що правительство настає на Чехів, щоби примирилися з Нїмцями. Єсли-б наші сой­мові посли були в 1883 р. зробили сецесію, то галицко рускі дїла стояли би сегодня луч­ше; галицкої Руси не запізнавано-би, а міс­ця соймових послів старостів були-би до теперь заняті рускими послами вибраними народом на представленє руского комитету виборчого, бо правительство, знаючи причину сецесіи руских послів, було-би розсмотри­ло положенє наших дїл, вплинуло на про­відників польских в дусї примиреня і ве­лїло старостам від мандатів посольских відказатися. Тим способом дало-би руским посламь зможність ставити всякі предложеня без просьби Поляків о підписанє. Але більшости наших послів розходилось не о загальне народне дїло, а о посольскі мандати, котрі они боялися утратити. Сегодня (як нам кажеться) они поняли, що проєкт нашь був раціональний, бо кількалїтний досвід поучив їх, що вибрана ними дорога не веде до цїли...“
Так аргументує „Черв. Русь“.
Пригляньмося близше тим аргументам, котрі баламутять особливо тих, що не мали нагоди близше познакомитися з политикою Нїмцїв і Поляків.
Проводирї твердих любять часто покли­катися на Чехів, — тілько не хотять ви­дїти : на яких фундаментах Чехи свою по­литику будували і будують? Щоби Чехи тіль­ко сецесією виробили собі нинїшне становище, — тому заперечить кождий розважний поли­тик.
Що робило министерство Ляссера, зване Аверсперґь, щоби Чехів до ради державної спровадити ? Знаючи причину сецесіи, чи роз­слїджувало положенє Чехів ? Нї! оно де­сять разів відбирало мандати вибраним по­слам і десять разів розписувало нові ви­бори, думаючи змусити виборцїв дати свої голоси таким, котрі-би вдоволили правитель­ство і вступили до ради державної! Але-жь просвічений нарід ческій не дався обаламу­тити, анї відстрашити. Він кождий раз в комплетї ставав до урни виборчої, а з урни виходили ті самі посли, котрим відо­брано мандати. Чув хто коли, щоби Чех віддав свій голос на Нїмця або на старос­ту... за грошї або за трактаменти? Отожь Чехи здобули нинїшне своє становище че­рез просвіту народу, котра смілу политику попередила. З так просвіченим народом, як ческій, у котрого розвите почутье народ­не і котрий знає свої права та обовязки, можна робити сецесію — але не инакше. Ми нарїкаємо тілько на пресію. Але пресія була і у Чехів, а однакожь они їй не улягли. Вибори суть мірою, де стоїмо в просвітї.
Министерство Аверсперга упало, а на­стало министерство гр. Таффого. І що-жь робить для Чехів гр. Таффе? — чи зміняє для них ординацію виборчу? Того він не може. Чи заказує диспонувати вільно голо­сами? І того не може. Чи каже Чехам ба­витися в сецесію? Нї Він дораджує им вступити до ради державної і доходити прав своїх в дорозї парляментарній. Инакше він им помогти не може.
Правда, що коли вже Чехи були в радї державній, гр. Таффе споводував розвязанє сойму ческого, вибраного під напором Нїмцїв — і Чехи дістають більшість, а тогдї знов Нїмцї виступають. Правда та­кожь, що правительство впливає на Че­хів, щоби примирилися з Нїмцями. Нїм­цї не хотять, і вже по примиреню! Так би було і у нас.
Отожь єсли правительство, одно як дру­ге, хотїло мати Чехів в парляментї, то рїчь зрозуміла, — бо там не було послів вибраних Чехами. А чи так оно у нас ? Чи в нашім соймі нема послів вибраних Русинами? Хто буде журитися кількома рус­кими сецесіонистами, котрих місце при по­вторених виборах заняли-би Поляки, ви­брані рускими виборцями?
А чому? В роцї 1848. Русини зая­вили охоту взятися за просвіту народу, —- та охота тая хутко охолодла. В 1861 роцї рускі виборцї вибирали більше инстинктово, в надїи, що будуть усунені кривди та над­ужитя, і ми мали тогдї 47 руских послів. Число то при пізнїйших виборах усе мен­шало, за-для браку просвіти. Коли раз на зібраню Русинів пок. Юл. Лаврівскій піднїс був справу народної просвіти, проводирї тогдїшні сказали: „Другі народи (Чехи) зби­рають овочї на поли политичнім, а нам радять засїдати до Букварїв,“... ба ще до­дано : „для хлопа досить часлівця та псалти­ри“... а навіть такій світлий мужь, як Ли­твиновичь, сказав: „Не потребуємо нїчого робити ; за нас зроблять Нїмцї“. Так оно і теперь дїєся. Перед виборами починають Русини троха рухатися ; по виборах жалу­ються на пресію, а далї засипляють знов ажь до нових виборів. Тожь і лїпших наслїдків годї; сподїватися.
Нинї маємо 10 руских послів, а 37 мандатів стратили-сьмо в хосен Полаків вибранихь Русинами. То наслїдки браку про­світи! А що просвіта, котра нарід мораль­но і матеріяльно піднести може тілько при помочи живого матїрного язика, дасться у на­роду легко розвинути, — о тім нема що й говорити. А однакожь знаходяться люде, що того не хотять видїти — язиком апостола та псалтири готові просвіту спиняти, а при­чину злого спихають на вступленє послів до сойму! Нинї репетує то само „Черв. Русь“.
„Єсли-би наші посли, — пише она, — виступили були з сойму 1883 року, справи наші стояли-би лучше ; правительство, знаючи причину сецесіи, було-б розсмотрило поло­женє наших дїл, велїло старостам від мандатів посольских відказатися, вплинуло на провідників Поляків в дусї примире­ня... а місця послів старостів були-би за­няті Русинами...“
Гляньмо теперь : як здїйстнилися по­висші твердженя ? Нїмцї мають свої инте­реси, а правительство їх, аби удержатись на занятім становищи, видївши, що Русини за слабі єму помагати і що чим-раз більше рускі виборцї вибирають Поляків, почало не тілько перетягати на свою сторо­ну Поляків, але ще і за цїну відданя им Русинів на ласку і неласку, сказавши: „In wie weit die Ruthenen zu bestehen ha­ben, wird dem Lemberger Landtage anheim­gestellt“. Так Правительство розсмотрило по­ложенє наших дїл! Тілько власними си­лами можна ратуватись , а не спускатися на чужу помічь!
„Галицкої Руси“ — пише дальше ,,Черв. Русь“ — не запізнавано-би і правительство звернуло-би увагу на наше положенє.“
Допустїм навіть, що правительство по­казало-би неохоту видїти старосту в соймі, — то чи не знайдеся иншій Поляк, що не залишить убігатись о мандать? А вже-жь правительство не може наказати виборцям голосувати тілько на Русина! А кандидати, представлені руским комитетом, чи не у­падають нераз навіть через безтакт са­мих комитетів ? Чи не лучалося, що рус­кій комитет не ставив Русина, що міг перейти, але власне ставив єму против-кандидата ? А люде противної партіи чи не говорять нераз: ,,Не буде той, най не буде і тамтой ?!“
Правда, правительство заявило, що ра­до-би видїти Русинів в радї державній, і що жь з того вийшло? ІІару такь зва­них митрополичих делегатів ! Чи при тих обставинах можна бавитися в сецесію ?! Отожь так довго галицку Русь будуть за­пізнавати, доки рускі виборцї не поступлять в просвітї і не перестануть вибирати По­ляків. Тут сецесія не поможе, хоть-би і всї Русини виступили. Тут просвіти по­треба ! — і до тої роботи всї щиро взя­тись повинні, а не покривати зло такими по­зорами, як от вступленє руских послів ді сойму, бо оно там не гнїздиться.
О скілько правительство звернуло-би увагу на наше положенє, видимо ще де инде. На Буковинї більше єсть Русинів, як Румунів, — а однакожь нема там анї одного Русина нї в соймі, нї в радї дер­жавній. Чи правительство дуже тим журиться ? І нами стілько журилось-би по сецесіи ма­ючи послів вибраних виборцями-Русинами.
Ми видимо, що политика „Черв. Русии крок за кроком фальшива і шкідлива. Она вирахована на баламученє менше обізнаних з обставинами.
Але „Черв. Русь“ після звичаю своєї редакціи, кидає ще в кінци болотом на послів руских, бо каже : „Більшости на­ших послів не ходило о загальне добро Руси ; они боялися утратити свої мандати…“
Не о утрату мандатів ходило руским послам, але о то, аби виборцїв на нову деморализацію не виставляти. А потому, мо­жна бути певним, що місця виступивших Русинів заняли-би Поляки. Вже то як кому, а менї старому і слабому не легко виконувати мандат, — я єго однакожь не зложив з причин повисших. Я був і єсьм про­тивником сецесіи, при нинїшних обстави­нах. Аргументи "Черв. Руси" оперті не на практицї, а на уроєню редакціи, мене не пе­ресвідчили.
І ми, рускі посли, не єсьмо оптими­стами. Ми знали, що ледви нам удасться що зробити. А однакожь як-би не внесенє рус­ких послів минувшого року, то би і на­дїї на руску гимназію в Перемишли не було. Внесенє о зміну новелї дорогової походить такожь від руских послів. То показує, що упоминаючись, таки щось можна зробити. Видиться, що наслїдниця "Пролома" так горячо промавляє за сецесією, бо боїться шкіл з народним язиком руским...
Але чи відомо редакціи "Черв. Руси" : чому то пос. Романчукови не удалося зібра­ти потрїбних підписів? Поляки сказали: "On znowu nagada tutaj rzeczy, że światu da powód do gadania o ucisku Rusinów przez Polaków..." От чого Поляки бояться! — аби Русин не заговорив о своїх кривдах! Длятого, они, де тілько могуть, не допускають Русинів до мандатів, як до сойму, так і до ради державної, а тіль­ко де Поляк не мав надїї перейти, стара­лися пересадити або непросвічених селян, або таких, котрі о кривди Русинів не у­пімнуться. Словом, Поляки багнуть сецесіи Русинів — і в тую саму дуду дує і "Червоная Русь"... І то мало-би бути "в об­ще добро народа"!
Просвіта тілько, котра нарід піднесе морально і матеріяльно, а не сецесія може нам помогти! "Пролом" і "Черв. Русь" взивали і взивають до сецесіи, а не лучалося менї читати, щоби взивали до працї над просвітою народу...
Доки виборцї не стануть твердо, доти хоть-би ино один Русин отримав мандат, — і той не може бавитись в сецесію, але ставати, чи в соймі чи в радї державній, кривди свого народу голосити і о права єго упоминатися!
Стефан Качала.