„E pur si muove!“

„А она все таки рушаєсь!“ — именно та справа болгарска хочь в послїдних днях стали голосно говорити, що в нїй настала застоя. Правда, додавано заразом, що застоя та відноситься лишь до акціи дипломатичної, а то не значить ще, щоби в цїлій сїй спра­ві настала в кождім напрямі повна застоя; противно, она повертаєсь і нинї в тім са­мім блуднім колесї, що і давнїйше, тіль­ко, що рух той здаєсь нинї бути вже при­скореним і якась сила готова то колесо ро­зірвати.
Ба, суть навіть деякі ознаки, що і ди­пломатія не спить, а занимаєсь безустанною сею справою. Що віденьска дипломатія слї­дить за нею пильно і з великим напруже­нєм, се рїчь зовсїм природна, а ще більше природна рїчь, що россійска дипло­матія не має спокою і як лишь може, так не дає їй заснути. Неуспіх послїдної ди­пломатичної акціи Россіи мусїла єї вразити глубоко. Від часу ворохобнї болгарскої про­тив кн. Александра не має Россія рїшучо щастя в своїй акціи і все їй не удаєся. Дійшло вже майже до того, що не лишь сам интерес але вже навіть нарушена амбиція національна зневолюють Россію зробити крок рїшучій. Догадка урядового „Nemzet-a“, ко­трий каже, що і царь ледви чи буде міг здержатись від активної акціи в справі болгарскій в виду того, що доси сталося, єсть зовсїм оправдана. Но в виду так різ­нородних змагань і интересів, котрі кон­центруються в справі болгарскій, трудно Россіи виступити від разу — і се єсть при­чиною, коли правда, що она виступила з но­вими жаданями.
„Times“ каже именно, що Россія жадає теперь, щоби держави, підписавші угоду бер­линьску, в виду того, що правительство бол­гарске не відповіло на депешу Порти, при­знали теперїшний стан в Болгаріи неза­конним і відкликали з-ідтам своїх пред­ставителїв. Таке жаданє Россіи єсть вправ­дї можливе, але успіх єго проблематичний, бо прецї не всї держави жадали того, щоби Порта висилала депешу до Софіи. З другої сторони звертає Россія увагу на то, що́ пра­вительство болгарске робить в Болгаріи, і каже, що оно просто лагодиться до бунту про­тив султана, а се має бути новим доказом незаконного стану рїчей в Болгаріи. Нове то виступленє Россіи, наколи — як сказано – правдиве, не було-би дивне, бо Россія вже нї­як не може засипляти болгарскої справи.
Дивнїйшою трохи виглядає комбинація з кн. Александром Батенбергским. Від кількох уже днїв надходять вісти головно з Відня, що кн. Фердинанд не буде міг удержатись на престолї і що ще найвідпо­віднїйшою була-би кандидатура кн. Батенбер­га, котрого бажає Болгарія і на котрого го­диться більша часть держав. Недавно тому мав такожь льорд Сальсбери заявити при­ватно, що Англія не має нїчого проти пано­ваня кн. Фердинанда в Болгаріи, але коли-би показалося неможливим, то она предкла­дала-би вибір кн. Александра. Ми нагаду­ємо поголоску ще з минувшого року, після котрої Россія мабуть старалася порозумітись з Батенбергом. Мимо того всего комбинація того рода єсть майже неможливою, щоби сталася правдою; єсть се хиба доказ, що справа болгарська таки не спочиває а дипломатіи думає на серіо над вишуканєм но­вого кандидата.
Важнїйшими суть послїдні вісти, які наспіли з Болгаріи. З Софіи доносять имен­но, що в цїлім краю ведуться великі при­готованя воєнні ; закладаються крїпости на граници турецкій а головно коло Варни і Бургаса ; висилаєся до Всхідної Румеліи о­ружіє і амуниція нїби то для скрїпленої сторожї пограничної і т. д. З другої сторо­ни доносять, що Туреччина обсадила границю Всхідної Румеліи кордоном піхоти і кава­леріи. Питаємо : на що ? в якій цїли ? Чи боїться хиба, щоби болгарскій князь не засїв на султаньскім престолї ? Имовірно лаго­диться якась важна нова акція і се єсть до­казом, що в справі болгарскій не тілько не настала ще застоя, але що она і поруша­єсь наперед, хочь иншою дорогою як ще до недавна.
Згадаймо ще про инструкціи дані Кара­велову і Цанкову ; про формальну ворохобню в Букарештї, майже зараз потім, коли Браціяно сказав в парляментї, що Румунія ставила б енергичний опір кождій державі, котра хотїла-би через ню вести своє войско без єї дозволу ; про агитаціи в самій Бол­гаріи і про неспокій в Македоніи — а прий­демо до пересвідченя, що запутанини на бал­каньскім півострові доходять досить скоро до своєї цїли т. є. до остаточного їх порї­шеня. Хочемо вірити, що конфликт на Бал­канї не єсть ще дуже близькій, що Россія не сконцентрувала ще в Севастополи або деїн­де своєї арміи, хочь теперїшне розміщенє россійского войска може їй ту роботу дуже улекшити на случай потреби, — але трудно згодитися з тим, щоби справа болгарска на довшій час притихла. Смерть цїсаря Виль­гельма відсунула єї лишь на трохи пізнїйшій час, а новий лад в Нїмеччинї не спинить єї в дальшім ходї.