Не даваймо спиняти економичного розвитку краю !

Серед загальної економичної руїни, яка тяжко придавила нашь край і всї єго верстви, одиноким ратунковим средством являє́ся самопоміч моральна і економична поодиноких кляс суспільних, сполучених з собою тїсно спільними инте­ресами. Самопоміч в формі асоціяцій — то оклик нинїшних економистів, то цїль, до котрої змагає богато филянтропів і в за­галї добромислячих людей, то средство, ко­трим кождий стараєся помогти собі в тяж­кій, претяжкій борбі о истнованє.
Нинїшна держава не дає своїм членам прямо нїяких средств помочи в їх еко­номичних змаганях, она полишає їх влас­ним силам на великій аренї борби о про­житок, о хлїб насущний, а лишь посередно улекшає им взаїмну поміч, нормуючи законами организацію товариств.
У нас в Галичинї прислугує кождому право организувати товариства з дозволеними цїлями і нинї всї здоровомислячі люде стремлять до того, щоби товариств з харак­тером самопомочи завязувано у нас най­більше, щоб они обнимали всї кляси нашої суспільности і щоби давали біднїйшим єї членам спромогу піддержати свої господар­ства і средства заробкованя супротив що­раз більше грозячої економичної кризи.
А як з одної сторони кождий факт завязуваня асоціяцій з таким характером єсть безперечно додатною появою в господар­стві краю, - так з другої сторони сумні, дуже сумні гадки насуваються супротив фак­ту, що организація самопомочи серед найбід­нїйших, найнепораднїйших і найслабших верств нашої суспільности стрічає перешко­ди, а ще більше, що стрічає їх там, з­ідки повинна плисти поміч і готовість під­пирати подібні змаганя і то з обовязку та в власнім добре зрозумілім интересї того жерела, з котрого пливуть нинї, на жаль, нїчим неоправдані і незрозумілі пере­шкоди…
Ми згадували вже давнїйше, що галицке намістництво спинило на довшій час органи­зацію самопомочи наших дяків, тої крайно бідної і доси занедбаної кляси. Нинї дізна­ємося (гл. „Дописи“) про другій подібний факт, а именно що то ц. к. намістництво відкинуло статути заснованого в Микулин­цях „Товариства братної помочи ремісни­ків“, уложені такожь на основі закона о товариствах з р. 1867 і велїло тому това­риству уорганизуватись на основі закона о товариствах заробкових і господарских з 9. цвітня 1873 р.
ІІро микулинецке Товариство братної помочи ремісників дізнаємось з єго стату­тів, котрі маємо в руках, що цїлею єго єсть „підпиранє матеріяльних интересів своїх членів через удїлюванє им пози­чок і запомог“.
В обох отже товариствах нема нїя­кої бесїди о зисках, оба они служать лише загально пожиточним і чисто гумани­тарним цїлям, интереси тих товариств не мають отже тої кредитової цїхи яку му­сять мати товариства заробкові і господар­скі, їх цїли містяться без сумнїву в гра­ницях закона з 1867 р. а їх тїсний обєм дїяльности та дуже невеликі матеріяльні средства вже самі собою виключають мо­жність примінювати до них закон з р. 1873 з єго тяжким формалистичним апаратом, подрібними і коштовними обовязками реги­строваня фирми, списуваня нотаріяльних протоколів і т. п.
Піддавати нинї силою ремісничі чисто запомогові институціи під тяжкі условія за­кона з р. 1873, значить тілько, що прямо зносити такі товариства, що замикати дорогу першим починам економичної самосвідомо­сти тих убогих і безпомічних кляс і засуджувати їх на економичну погибель се­ред нерівности сил в борбі.
Доля, яка припала в участи Товариству микулинецкому, викликує у нас тим біль­ше задивованє, що попередили єї такі пре­цеденси, котрі велїли надїятись як-раз противних результатів.
Читателям нашим буде ще певно в памяти, що в подібній справі – именно в справі відмови ц. к. намістництва і по­зволеня на основанє Товариства приватної каси позичкової в Винниках під Жовквою – були у намістника п. Залеского відпоруч­ники „Народної Ради“ з представленєм і жалобою. П. намісник – добре собі при­гадуємо, - відповів тогдї, що то питанє принципіяльно спірне, а рішенє Трибу­налу администраційного в тій спра­ві буде для ц. к. намістництва ди­рективою на будуще.
Наша „Народна Рада“, побачивши, що і министерство справ внутрішних стануло на тім самім становищи, що галицке наміст­ництво, постановила дїло взяти в свої руки і виточила справу перед Трибунал адми­нистраційний у Відни. І от Трибунал адми­нистраційний під проводом гр. Белькредого по переведеню д. 21 сїчня 1887 публичної устної розправи знїс рішеня ц. к. наміст­ництва і министерства справ внутрішних, орікаючи, що товариство з характером за­гально-пожиточним або добродїйним, хоч-би і мало удїлювати задатків і позичок потребуючим членам, належить під закон о товариствах з року 1867.
Цїла та исторія викликує у нас і ви­кличе серед цїлого загалу сумні а поважні рефлексіи.
Перед нами стоять дві альтернативи. Або рішеня намістництва в таких справах западають без відомости п. намістника і длятого стають они в такій разячій колизіи з рішенєм адміністраційного Трибуналу і з словами самого п. намістника – або п. намістник знає о таких рішенях і помимо того узнає відповідним відступати від дирек­тиви, яку містить в собі основне рішенє администраційного Трибуналу.
Коли-би перша альтернатива була прав­дивою, то ми просили-би єго Ексцеленцію, щоби дав директиву підвластним органам, як поступати им в тих зовсїм немало­важних справах, котрі дотикають найчут­ливійших струн нашого житя і рішають о доли кляс, котрих положенє повинно уже раз рішучо виключити всякі перешкоди в змаганях, за котрими стоїть кровавий піт, жертва людского житя і здоровля, - бо та­ких дїйстно жертв потреба нинї у наших селян і мало-міских ремісників, щоби могли видержати в тяжкій економичній бо­ ротьбі. Коли-б однак правдою була друга альтернатива, — то в такім случаю звер­таємось ми передовсїм до всїх тих чле­нів ради державної і сойму краєвого, ко­трим чи більше чи менше лежить на серцю добро більшости краєвого населеня, щоби в дорозї интерпеляціи правительства зажадали рішучого поясненя, чи можемо ми в заміну за великі жертви майна і крови вижидати точного виповнюваня бодай найважнїйших законів, в имя котрих жадають від нас тих жертв.
А поки-що, не пора нам ждати, не пора загинати руки. Кривджені товариства повинні ити за приміром „Народної Ради“ і вносити свої кривди перед Трибунали публичного права. Чей тим може способом доборемось ми того, що найкрасші змаганя нашого наро­ду не будуть стрічати перешкод не то вже в боротьбі о поличні права, але і о еконо­мичне истнованє, о хлїб насущний!

«Дѣло», 29.03.1888