[Комунікат клюбу]     I.   На нарадї послів руских, котра відбула ся у Львові дня 6 н. ст. цвітня, запали слїдуючі ухвали:   Посли рускі завязують рускій клюб посольскій, припоручаючи заразом п. Романчукови виготовленє проєкту проґрами а п. Телишевскому проєкту реґуляміну клюбового.   Обговорюючи і розбираючи становище, яке послам руским в радї державній заняти випадає, згодили ся всї присутні на слїдуючі засади:  

[На гopі Жижки.]   — Їдете до Праги? — спитав я стареньку бабусю, що всїла до мого ваґона на добрих дві годин їзди перед Прагою.   — Їду, пане! — відповіла бабуся по чески — їду до нашої Праги на виставу.   — А богато заплатили ви за карту? — спитав я.   — Нї, всего сорок крейцарів, але най би коштувало і сорок реньских, я би таки поїхала, бо то наша, ческа вистава.  

Дня 14 мая 1891 відбулись у Відни збори женщин, де нараджуванось о допущеню женщин до середних шкіл і університетів, о управненю их, щоб могли брати участь в політичних товариствах, і о заведеню політичного загального рівного і безпосередного права голосованя для всїх повнолїтних без різницї пола. Отже збори ті внесли до ради державної таку петицію:   "Висока палато послів!  

І.   Народ вертав з богоміля, спішив на перегін до дому, стежками польними, шляхами битими безнастанно роїв ся, люде плили та й плила як птицї білі з вирею, нї кінця им не було видно, нї початку.  

виголошена на вечерницях в Станіславові в роковини смерти Т. Шевченка.   Не мале се свято, що нинї празнуємо; се бо свято 25-міліонового народу, замешкуючого обширні простори землї від Тиси до Припетї, а від Сяна аж пo-за Дон. Тільки, на жаль, на перекір здоровій мисли, 22 міліони мусять нишком ховатись з празнованєм свята нашого поета правди і истини, а тілько трем міліонам Русинів, зістаючим під володїнєм австрійским, вільно прилюдно почтити свого світоча, свого воскресителя народного.  

З судової салї.   Сегодня веде ся розправа перед судом присяжних в Самборі в справі о. Ив. Ґеґейчука, пароха з Розгірча. Акт обжалованя, якій внесла державна прокураторія самбірска звучить:  

[Від нашого кореспондента.]   Прага, 15 н. ст. мая.  

Часто лучає ся нам читати в "Батьківщинї" стихи, складані селянами. Звичайно бувають се не правдиві поезії, a віршовані поклики, змісту патріотичного, або дидактичного. Иншого рода стихи дістались нам в руки з пера одного жида руского. Вправдї і они не суть поезіями, але оріґінальні, богаті змістом, і свідчать, що автор уміє дивитись на житє і свої вражіня відтворювати. У автора є досить чувства, именно реліґійного, але більше острого дотепу і иронії. Форма в стихах видаєсь неправильною, однакож уживані рефрени вказують, що се піснї, і то підложені мабуть під жидівскі мельодії.