І.   Під н-ром 18 при улици Театральній у Львові взносить ся двоповерхова камениця, — се музей имени Дїдушицких, що здвиг ся заходами Єго Ексц. ґp. Володимира Дїдушицкого, потомка колишної знатної шляхти рускої.  

  По вічах в Коломиї і в Снятинї задумали проводирі руских радикалів скликати віче в Станіславові — як звістно — призначили на се день 9 н. ст. цвітня [суботу минувшого тиждня].   Цїль того віча була кождому ясна: Проводирі радикалів хотїли показати, що вплив свій на нарід они вже в силї розтягнути і по-за повіти коломийскій та снятиньскій, де то з причини пасивности загалу интеліґенції кілька рухливих радикалів захопили в свої руки акцію політичну, скликують селян на віча і, плетучи богато сухих дубів, баламутять нарід.  

  Відчит посла, виголошений в 300-тні роковини уродин великого реформатора шкільництва.  

  виголошена на 21-ім засїданю сойму о поведеню жандармерії.   Справозданє комісії правничої з чинностей департаменту VI., містить в собі на позір скромну замітку: Pomnożenie posterunku с. k. żandarmeryi postępuje. Wedle sprawozdania wydzału krajowego ustanowił c. k. rząd w ubiegłym czasokresie 13 nowych posterunków żandarmeryi, tak iż obecnie mamy w kraju 436 posterunków... Дальше, що край платить на поміщенє жандармерії 6900 зр. і кромі того ще утворив фонд позичковий для громад на винаймленє мешкань для жандармерії в квотї 25.000 зр.  

  Гість.   Якось я був дуже щасливий. На серцї в мене було весело, легко та ясно, як тихого погожого лїтнього дня. Солодке почуте істнїння розливало ся по всьому тїлу, немов та живуща цїлюща вода. Щастє сьвітило ся в очах, бренїло в голосї, відбивало ся в кожному рухові.   Я сьміяв ся щиро, радісно; усе мене тїшило: і чудовий травневий день, і яра зелень садка, і далекий сьпів, що долїтав з поля, і бренькіт коси на близькій сїножатї.  

виголошена при ґенеральній дебатї буджетовій на вечірнім засїданю сойму дня 7 н. ст. цвітня.   Високій сойме!  

  І.  

(Оповіданє.)     Велика субота 188* року.   Сумрачний вечір зійшов уже давно на онїмілу землю. Огріта через день і тепер овіяна різким леготом нічного, весняного холоду, она здавало ся з-вільна віддихала повними грудьми; з того віддиху, відбиваючись в лучах величаво світячого вористого неба, піднимали ся біляві мраки і мов то клуби кадильняного диму уносили ся в гору на привіт наближаючого ся свята.