я написав тобі стільки віршів як не писав нікому зима на моєму острові – океан біля дому я їх писав у сабвеї – поромі і на коліні обтинаючи кущ троянди ножицями на зиму біля океану вітряно і вечорами вже зимно і вітер розганяє дроздів і колібрі   я написав ті вірші – і записав на флешку ну от і забрів у найближчу кафешку шукаю тебе і твій столик і твоє капучіно – зелену текілу роману хуана рульфо –

  я тебе зустрів як велика стрілка малу стрілку і тоді повів по Вірменській швидко і стрімко а тоді по колу – а тоді папером – мовчанням ножиць як помаранчі нарізану смужку світла як троянду яка прокинулася завидна у якої затерпли зелені ноги   як велика стрілка доганяє малу чи встигне? як вони то тнуть – то зшивають години як одна чекає іншу – а та втікає як вони схожі на ножиці що все чикрижать

    я писав про ріки і писав про риб   а коли був нещасний? – цілу ніч курив а коли був самотнім? – у полку зв’язку не існує армії – розформовано полк плавником розсуваю повітря й пісок і живу з плавником і на плавнику   а твоє життя – погодься – також плавники бо з якого боку не прийти б до ріки вона ж бо – риба пливе і тримає міст і тримає твій гороскоп мою клепсидру 

  Для В.   вірш який ти лисячим кігтем писала дорогою до Берліна – і про який мовчала а тепер кажеш: тримай – лови я тому тримаю цей дім і прозорі стіни у якому з тобою засіли у будяковому світлі – і світі трави   там не має Берліна – ані Германа Гессе золоті реп’яхи в голові поетеси лисячі сни – простодушні берлінці а як же жити з віршем який за свідка

  Для В.   вчора їхав вночі вздовж Capodano Boulevard вітер штовхав будинки – дахи зривав я дивився на швидкість – тримав кермо океан за піском і пагорбом тягнувся вздовж світилась срібна затока – її золотий корж я натрапляв на знаки «об'їзд» «ремонт»   я згадав про твій перстень на тонкім персті як увійшла ти в Нью-Йорк в лисячому пальті як сказала: «в Нью-Йорку дощ»

​   Для В.   я з нею в Південній Америці: купили ферму я забув свій острів – пором (англійською ferry) такий ось квадрат життя – і коло двадцять корів коні вівці і кури вона потайки від мене курить і перечитує «Дім в Бейтінґ Голлов»     щодень на десерт в нас папая і манґо каже мені: цих корів в нас замало вчора звільнила усіх служниць вправно тримає в руках мачете

  Для В.   лисиця пішла у гори – і зникла вона ходити з своїми звикла прошу – лисице – серця мого не їж трави кусай – покусуй хутро пробіжи оці гори хутко і забіжи у Нью-Йорк чи Париж   пахнуть гори лисячим духом твоїм кігтем лапою вухом твоїм бажанням втекти з’їсти серце моє на вечерю перевернутись з спини на черево реп’яхову корону нести  

  Для В.   ти вбрана у білий весільний сніг я навіть лисиць рудавих не приберіг – знаєш вельон тобі пасує – тобі пасує моя печаль – мій стих що на очах твоїх золотих що на серці яке зимує     гори які обступили тебе і хвоя тіло твоє тонке з тобою –я на поромі: Нью-Йорк-Мангеттен– –волога рука і болонья– –шерехка від першого снігу долоня–

  Для В.   я одягну тебе у строфу – а спідницю подаруй горлиці чи синиці чи продай на Краківськім ринку ця строфа одягає і шиє одягатимеш через шию літню влітку – зимову взимку   кожну цятку свого ластовиння ти мені – не забудь – що винна кожне "р" тверде як горіх згин коліна руки всі прожилки дні які ми з тобою прожили а було їх – і сміх і гріх  

Для В.     вона ровесниця твоєї дочки в її голові ростуть стручки ви зупинилися на Вірменській ти їй ніхто – а вона тобі? дощ її гладить по голові і цілує в уста гебрейські   вона нестримна немов ріка на розі Вірменської готель «Рейкарц» пакуй валізи – вали до Америки і забувай її – і зачини вікно бо ви допили своє вино а вона не влаштує істерики