Спершу, коли Стрільцї ходили ще в мадярських унїформах, нїхто не знав і не носив відзнак. Ми нїчим не ріжнили ся від гонведів чи мадярських ляндштурмістів. Щойно богато пізнїше дістали ми від віденської громади Українцїв синьо-жовті кокардки, які мали носити на лївім боцї шапки: І справдї вже найвищий час було подумати про відріжненє Стрільцїв від инших родів війска. Мало-помало наша відзнака здобула собі популярність. Всї знали добре, хто се є і чому носить відзнаку. — Вона стала признана і нашими верховними властями. Ми думали, що се будуть вже одинокі відзнаки на час війни.

Довгий спокій на становищах побуджує стрільцїв до ріжного рода помислів, якими хочуть собі уприємнити час. Так було над Золотою Липою, де наш полк стояв декілька тижнів у резерві. Там перший курінь побудував собі та своїй старшинї прегарні будки. Були там навіть публичні будівлї, як напр.: Каварня "Зоря". Другий курінь, що стояв у лїсї "Карачин", побудував крім домівок для себе й купальню "Стрілецька криниця", на яку вихіснував маленький потічок, що плив побіч. І товариство користало з купілї доти, доки не прийшло ся йти вперід.

Під вечір рознесла ся між хлопцями в третїм курінї вістка, що "стара война", себто перший і другий курінь, приходять сюди зі становищ, аби доповнити вмундурованнє, одержати зимове біллє й притім відпочити. В залї проб загреміли труби, засвистали флєйти. Полкова музика почала готувати ся на прийняттє "старої войни."  

З циклю "Над Золотою Липою".  

(Як трьох стрільців полонило 45 Москалїв).   Товаришу Білинський, розповіджте менї про ту свою стежу (патрулю) під Болеховом, — пpocив я 16-лїтнього вістуна У. С. С.   "Та я вже призабув трохи", відповів: "то й не зумію добре оповісти".   Але оповідайте, що знаєте, — налягав я.   "Ну, нехай, як конче хочете, то послухайте: