У ХХІ ст. європейський театр робить те, що пропонував і впроваджував Курбас. Він — світло українського театру, яке нам підсвічуватиме ще не один десяток років, він натхнення, яке щодня надихає тисячі режисерів. Бо геній Курбаса невичерпний!

Ми не знаємо справжнього Курбаса. Нам лишається тільки здогадуватись, на які обрії міг би вивести Україну Курбас, якби у нього було б ще років 10-20. Взагалі, ми не знаємо, на що були здатні Куліш із Курбасом, якби вони творили у вільній країні.

Режисер пояснював: «Театр мусить вносити неспокій, мусить ставити дражливі питання — в цім його громадсько-поступова роля. От чому, якщо встановлюється цілковитий контакт з глядачем, то наспів момент або закрити театр, або шукати нових шляхів».

Європейська освіта, досвід, світоглядна обізнаність у питаннях історії, культурології, філософії та досконале орієнтування у сучасних мистецьких тенденціях дозволила Курбасу досягти висот у театральних інсценізаціях і з легкістю розгромити москву.

Був переконаний, що театр може впливати на людину, формувати її світогляд, пробуджувати її національну свідомість. У 1920 році в своєму щоденнику режисер писав: «Були такі, що плакали за нами. Були такі, що тільки наші вистави зробили їх свідомими українцями».

Він знає, що «його» актор має пройти гарний вишкіл, а «його» театр — надолужити 300 років світового театрального розвитку, пропущені Україною. Він не сприймає це за непосильне, це просто пункти, які необхідно виконати, аби мати змогу рухатись далі.