Іноді нема нічого згубнішого для певної професії, колективу чи цілої статі, ніж ті, хто захищають їх не на життя, а на смерть.    

Робити комусь зауваження за те, що є неприємним чи дошкуляє іншим, нині однаково, що лізти на рожен.    

Важливим є не те, аби нейтралізувати молодих людей, які здійснюють теракти, хоча й це чимало. Найважливіше – нейтралізувати дорослих, які ними керують.    

Якщо ви нині шукатимете дитячу казку на кшталт «Червоної шапочки», «Трьох поросят», «Гензеля і Ґретель» чи «Білосніжки», вам нелегко буде знайти їх без спотворень і цензури. Через усі ці дурниці та обман діти лишаються беззахисними    

Проблема не в тому, що є крикливі й навіжені ідіоти, які вимагають цензури і заборон, а в тому, що з ними рахуються і вивчають їхні дурнуваті вимоги.    

Стриманість зникає в твітах. Та на виборах надається реальна влада, і саме на них найменше можна давати волю роздратуванню.    

Людей щораз більше заполонює марновірство статистик та процентів, вони ставляться до них, як до пророцтва, забуваючи, що в усьому є деяка частка сумніву