«Від New-York-а до Нью-Йорка»: для прифронтового смт гратиме Марко Токар і читатимуть вірші Жадан, Чупа, Міхаліцина, а також американці: Олена Дженнінгз, Василь Махно, Аскольд Мельничук та Олександр Авербух.

Це не ще одне видання про пропаганду, маніпуляції та фейки і не спроба описати  інформаційні війни. Це про те, як пропаганда прагне сформувати наші найглибші думки та почуття — ще до того, як ми встигнемо вдатися до опору

За роки війни вже написано 660 книжок на воєнну тематику. Перу ветеранів належить 146 книг. Пишуть про все, основна тема — людина на війні. Такої літератури бояться. Та чи потрібна вона пересічному читачеві і як її популяризувати попри відштовхувальний зміст?

Інші допомагають нам формувати нашу ідентичність. Найважливіше в ній — наша історія. Ми не достатньо дослідили та зрозуміли себе. Українці не вміють про себе розповідати. Нам треба зрозуміти, що нація — це щоденна розмова. Ми не просто мовчки обираємо бути українцями. У цьому пошуку і буде полягати здатність нації до виживання.

Розмова заходить про нью-йоркську погоду. Коли Патті Сміт розповідає про сонячні дні, хочеться подумки прогулюватися місцями, де вона блукала 60 років тому. Про які вона згадувала в своїй книзі «Просто діти». Хочеться зазирнути до книгарні «Strand and Scribner’s» на Мангеттені, де вона працювала, повернути на Холл-стрит та Клінтон-стрит, чекати на зустріч з Ворголом десь біля «Фабрики» чи «Max’s Kansas City», або попрямувати до Кенсінгтонських садів.

Чим ласував Пол Пот, поки Камбоджа вмирала від голоду? Що їв Саддам Хусейн перед тим, як віддав наказ про знищення десятків тисяч курдів? Чи смакувала Фіделю Кастро американська Coca-Cola? Як нагодувати тирана так, аби він сьогодні нікого не вбив?