Моя бабуся мусила читати мені вголос про Пітера Пена більш ніж тридцять разів. Ні, я все зрозуміла з першого разу, просто дуже любила цю книжку — вже навіть і не можу згадати, за що. Але це уже й неважливо. Просто, здається, я, як Пітер, відмовилася дорослішати, і чомусь надто часто пишу історії від імені хлопців. Венді ж була надто непереконливою, та й моє дитинство у Львові дев'яностих більше нагадувало піратський острів, аніж добрий англійський дім.
20.06.16 | |