Бодай на тиждень-два вліті в горби. Д’хаті. На полонини. Кринта. Скупова. Угорське. Корови. Коні. Вівці. Кожного дня зранку підніматися на полонини. Разом з вечором спускатися в село. Аби ніч в дорозі не застала.
Йти самій чи з кимось (часом дуже хочеться самій!). Готувати зранку харч. Багато харчу, бо на полонинах хочеться їсти. Бо за день все з’їдається. Складати рупцак. Брати набирач до афин, невеликий. Ґребітку, якщо не тяжка. Можна і руками афини збирати. Якщо на їду. Трохи в пляшку води, аби вистачило до першого джерела. Не забути укрівлю від дощу. Щось на голову від сонця.
Робити невеликі перепочинки, піднімаючись д’горі. Йти “розумним” кроком. Не бігти догори. Не забувати дихати. Вдихати і видихати. Дивитися під ноги, на що ступаєш. Оглядати місцевість, якою ідеш. Піднімати погляд. Бачити далі. Поза. Зазирати за грибами. Радіти, якщо знайдеться який білий гриб. Дуже радіти. Усміхатись.
Багато мовчати, скубати окрайками суницю, афину, ґоґодзу. Одразу з’їдати. З долоні. Дертися за малиною. Ожиною. Мити руки в джерелі. Лице. Пити воду. Якщо захолодна, тримати в роті, поки не зігріється. Ковтати. Перепочивати, але недовго. Можна стоячи. Знову рушати. Йти, багато йти, довго, за вітром, проти вітру. Вітатися з зустрічними. Усміхатися. Приставати на коротку розмову. Дивитися в очі. Усміхатись. Зажартувати чи відповісти на жарт. Далі йти.
Лежати. На землі. Випроставшись. Звільнити ноги від взуття, шкарпеток, босими ногами торкатись до землі, притискатись стопами до трави. Дивитись на небо. Заплющувати очі. І бачити небо.
Їсти, не поспішаючи. Нічим не нехтуючи. Залишити ще щось на потім. Бодай кавалок хліба чи кулеші з бринзою. Вибирати місце для перекусу десь на видному місці. На горбику. Звідки можна оглядати сусідні хребти. Безкінечну далечінь з усіх сторін.
Співати співанок гуцульських. А я пиду в полонинку та й в полониночьку, ци ни розбив буйний вітер мою застайочьку… Тихо. Ледь чутно. З любов’ю. Прислухаючись до темпу, ритму дня полонинського.
Галакати. Віворити. Голосно. Дзвінко. З усієї сили. З-під низу. З дна. Не боятись. Без стиду. Агагагагов. Агов.
Данцювати. Стрибати. Підстрибувати. Тріпотіти. Крутитись. Вибивати в такт ногами. Та, ой брате-товаришу, зроби ‘ми вигоду. Озми мою любку в данец’, а я озму твою.
Боронитися від биків б’ючих. Що рикають, бутє. Рогами риють землю. Хочуть напасти. Взяти в руки бук. Палицю. Випростатися. Вхопити камінь. Крикнути. Сміливо. Замахнутись. Насварити. Відлякати. Але не мати віри. Потихенько відступати до найближчого плоту.
Пестити коней. Годувати хлібом з руки. Куйовдити гриву. Тулитись. Обіймати за шию. Дивитися, аби не вкусив. Бо не знати, якої натури. Бачити, як біжить табун коней. До тебе навстріч. Тебе проминає. Ігігі. Ігі. Ігі.
Заходити на стаю. Вітатися з бовгарями, ватагами. Вівчарями. Повістувати їм щось про себе. Звідки. Куди йду. Просто говорити. Слухати. Уважно слухати. Усміхатися. Сидіти на канапі. Спиратися до стіни. Смакувати сир вуджений. Вдихати запах стаї. Якомога глибше. Жадно. Дякувати. Мати щось з собою. Якийсь гостинець з долини для полонинників: шоколад, цигарки, печиво. Помідор, огірок. Пригостити їх. Покласти пригисне на стіл. Прийняти їхнє дєкування. Попестити “злих” собак полонинських, якщо нема страху. Лишитися на вечірню дойку, якщо є час й охіть. Спробувати здоїти корову. Але якусь м’якшу. Не дуже тверду. Попити теплого молока. Або дати йому трохи охолонути: хто йке любить. Попрощатися.
Рушити д’хаті. З-за вечора. Дорогою, яку знаєш найкраще. Вниз. Далі. Вниз. Аби досвітком знову вийти д’горі. На полонини. Кринту. Скупову. Угорське. Або й май далі.
