Вигода від туризму породила лицемірство чи ми просто любимо нарікати на русскій мір, попиваючи кавусю? Може, нам так і треба?

Нарешті маємо покоління, яке нічим не відрізняється від Європи чи Штатів. То, може, просто лишимо його в спокої?

Кожна мова має свої конотації, кожна культура – свої асоціації, своє (під)свідоме, можливо, навіть неусвідомлюване читачем і не завжди вловлюване перекладачем… Передати всі значення, алюзії, тіні смислів – завдання, яке можна вважати неможливою місією. Але це не означає, що цього не треба прагнути.

Ми йдемо, а вони залишаються. Ми одна матерія з різними властивостями. Ми залишаємось в них, а вони в нас. Разом ми безсмертні.

Зі словом слід воювати словом, дезінформацію поборювати інформацією, брехню – правдою. Ця логіка більше не працює.

Чи маємо ми право на бодай клаптик землі, де ми можемо боліти своїм минулим і віддавати шану нашій українськості?

З точки зору моральності та відповідальності за власні вчинки стриптиз – значно привабливіша пропозиція, ніж журналістика в період передвиборчої гонки

  25 серпня 1900 року Фрідріх Ніцше пішов з життя. Він писав, що колись ми ще зрозуміємо його велич, що він повернеться, коли зовсім відцураємось від нього. З того часу пройшло 117 років, протягом яких його ідеї використовувались силами і добра, і зла. Сьогодні, після закінчення доби постмодернізму, твори Ніцше вже не користуються такою популярністю, як, скажімо, на початку ХХ століття. Тим не менш, ніщо не заважає нам згадати про нього, щоправда, трішки змінивши ракурс.

  …Тут – як з магазинами елітного одягу. Ти накопичуєш певну суму, поступово здобуваєш певний статус в суспільстві, і вирішуєш оновити гардероб, аби виглядати привабливіше в новій соціальній ролі. Приходиш у вишуканий бутик, а продавець дивиться на тебе зневажливо, усім своїм виглядом показує: тобі тут не місце. Він тебе не знає, але переконаний – ти нічого не купиш. Ти присоромлено йдеш геть. Початкове бажання стати привабливішим розчиняється у зверхності консультанта.