...не замислюючись над тим, що ми є рівними лиш перед законом і у праві на можливості – у решті ми не є рівними. Є люди вчені й дурні, шановні й жалюгідні, добрі й погані

Чи молодість є аж такою чеснотою, що в 50 років ти вже ні до чого не придатний мотлох, не надто «гнучке» гальмо, хтось «це вже було»?

Що раніше діти затямлять, що їхня добра воля не править світом, то підготованішими вони будуть для того, аби давати собі раду з труднощами, що їх чекають.

Добра література – і будь-який талановитий твір взагалі – не та, що гладить тебе по спині. А радше та, що хапає тебе за карк і струшує.

Немає нічого, що би розважало – і спонукало до винахідливості – сильніше, ніж уява. І вона є не лише невичерпною, безмежною і до того ж безкоштовною – а й ніщо її так не стимулює, як невеличка нудьга

Є дуже поширеним оце прагнення вберегти дітей від всього «бридкого», аби вони не зазнали урази. Але якщо виховувати означає готувати дітей до прийдешнього, чому не використовувати міфи і легенди

Чи не є так, що це наше суспільство, яке так обожнює молодість, у якому старі імітують молодих, а не навпаки, залишається без чогось фундаментального?

  Вже не один рік Алан де Боттон, молодий філософ, яким я захоплююся, намагається – без великого успіху, на жаль, – ввести в моду песимізм. Я кажу «на жаль», бо також є прихильницею (практикуючою) цієї філософії, прославленими батьками якої є Сенека, Шопенгауер чи Ніцше. Побачимо, чи здатна я пояснити вам мою точку зору, перш ніж ви назавжди викреслите мене з переліку свого читання і зробите вибір на користь Пауло Коельйо чи Хорхе Букая.

«Класики стверджували, що брехня і забобон є дітьми невігластва, і що вони зникатимуть в міру того, як люди отримуватимуть доступ до культури. Я запитую себе, що би подумали Аристотель і Платон, якби з Парнасу спостерігали за тим, у що вірять дуже ерудовані діти ХХІ ст. Ніколи в історії людства не було стільки освічених людей і водночас стільки людей, готових вірити у неймовірне»     

Замість нігілізму ми дійшли, з одного боку, до релігійних феноменів, властивих Середньовіччю, як-от джихадизм. А з іншого — до розмноження маленьких тиранічних релігій, яких ніхто не наважується піддати сумніву під страхом впасти в єдиний, найжахливіший сучасний гріх — політичну некоректність