— Всїдати! Зараз рушаємо! — впав приказ у багатоголову товпу і все заворушило ся. Тільки зброя дзеленькотїла та скорі перекликування перемішували ся. За хвилю стояв на шинах довгий ряд ваґонів для коней і льор, набитих щільно молодими людьми: "Гей, зза гори чорна хмара встала"... залунало в повітрі, потім різкий свист, лоскіт зударених возів і поїзд рушив. Спочатку поволї, потім щораз скорше, щораз скорше, поки не розігнав ся в полї, мов вітер у часї бурі. Се Сїчове Військо покидало рідні сторони, щоб у найдальшім кутку вітчини приспособити ся й уставати ся до великого дїла.  

Зі спогадів У. С. С.   Ми стояли в однім забитім сільцї угорської України, Синяку, недалеко Поляни, та виставляли полеві сторожі. Було се з початком жовтня 1914 р. Одного дня убирав четар Чмола добровольців для стежі (патрулї), яка мала йти до Поляни, де саме тодї кипіла головна битва. Я зголосив ся.  

(Спогади У. C. Стрільця).