Площа перед львівським вокзалом того вечора скидалась на який-небудь вифантазуваний Мумбай: задуха, липкі тіла сотень людей, метушня, валізи і клунки, суцвіття запахів, густі ряди автомобілів, які повзуть вервечкою, по черзі зупиняючись у недозволених місцях, когось завантажуючи і вивантажуючи, і продовжуючи рух.  

 

  Яка, виявляється, синагога була у Гвіздці! Дерев'яна і невеличка, але можна чітко відчути, що коли людина потрапляла досередини цього барвистого яйця, цієї писанки навиворіт, то опинялась в іншому вимірі, у внутрішньому інтимному королівстві.  

 

  Мене просили ніколи і нікому не розповідати цієї історії.  

 

  Це історія не тільки про мене. Насамперед вона про те, як закріплюються стереотипи, як людина, маючи певні уявлення, проблеми і погляди, підлаштовує під них спостереження про навколишній світ і про інших людей. Ця історія також про те, що не варто зациклюватись на своїх переконаннях. І як корисно бути уважним до світу навколо і довіряти. Ну, і ще про те, як я нашкодила іміджеві України за кордоном.