Якоїсь миті, читаючи цей переклад перекладу і весь час підозрюючи його часом більшу, а часом меншу віддаленість від ориґінального тексту, починаєш намацувати логічну аналогію, бо він — як теперішній Бучач, у якому намагаєшся розгледіти сліди того письменника, що тут народився і мріяв звідси поїхати, і таки поїхав врешті, а потім повернувся знову на короткий час, аби про це розповісти.  

  Під час Форуму книговидавців у Львові мені найбільше сподобались розмови про вечірку з Беґбеде. «Ви йдете на вечірку з Беґбеде?», «Побачимось на вечірці з Беґбеде!», «Як? Ви не йдете? Чому?». В цих емоційних вигуках було стільки непромовлених солодких передчуттів і обіцянок, вересневої туги. Вони несли з собою незнані ще, але вимріяні присмаки, таємниче мерехтіння лампіонів, іскри, сміх, шарудіння бульбашок у коштовних рідинах, щось європейське, щось недосяжно-естетичне.