Проросійське видання strana.ua оприлюднило у вівторок список із 47 загрожених осіб – журналістів, письменників, блоґерів – котрі нібито були позначені як потенційні жертви замовниками замаху на російського журналіста Аркадія Бабченка.

  Творча група кінострічки "Шляхетні волоцюги" висловила занепокоєння колективним зверненням низки львівських митців із закликом втрутитися у зйомки комедійного фільму, котрий, на переконання апелянтів, викривлює історичні реалії та формує хибне уявлення про довоєнний Львів.   Про це йдеться у заяві, яку поширила команда "Шляхетних волоцюг".    

 

  Це давно і надійно усіма забутий львівський письменник, одна з найтрагічніших постатей у літературі. Похмура тематика його творів відповідає похмурості його власного життя, перейнятого ніцшеанською ідеєю сили волі.  

Найцікавіше з інавгураційної лекції Юрія Винничука на початок VII Міжнародного фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі записала спеціально для «Z» Юлія Кушнір. Фестиваль триває ще до 10 червня, повну програму можна побачити за посиланням.    

  «Українське питання старе – воно ровесник з'яві українського етнографічного елемента у складі Московської держави, – писав Володимир Вернадський. – Національна самосвідомість українців розвинулась на ґрунті етнографічних відмінностей, особливостей психіки, культурних тяжінь та нашарувань, що пов'язують Україну із Західною Європою, та історично зумовленого ладу народного життя, перейнятого духом демократизму».  

  Важко мені зрозуміти людей, які, пролітаючи попри мене, обов’язково зупинять і потиснуть руку так, мовби не досить слів «Сервус! Привіт!» і кивка голови. Потиснуть і летять далі, без слів. Отак – тиць – і помчав у своїх справах.   Такого дивного звичаю я не помічав за кордоном. Потискання рук вважаю доречним при тривалішій зустрічі, при знайомстві і т. д. Але не тоді, коли ти чешеш вулицею у протилежному напрямку.  

  Коли дехто волає, що Львів – європейське місто, а допустив таке неподобство, що не зустрів представників ЛҐБТ хлібом-сіллю, я собі згадую футбольних фанів у Великобританії, які поводяться куди брутальніше і луплять невинних перехожих, трощать вітрини, палять авта, але – о диво! – їхні міста не перестають бути європейськими. Мабуть, там нема таких принципових журналістів і завсідників ФБ.  

    Микола Угрин-Безгрішний (1883–1960) – письменник, січовий стрілець, автор поетичних і прозових книжок. Його спогади про відвідини Києва та Харкова були опубліковані в редагованому ним «Літературно-критичному альманасі» (Рогатин, 1941). Там же було опубліковане і його листування з Христею Алчевською, в яку він був закоханий. Саме на запрошення поетеси він і вирушив до Харкова.   Юрій ВИННИЧУК    

  Ви ще не читали «Аптекаря»? Ви щасливі. Я вам заздрю. Бо там – жах і жах!   «Сюжет роману кострубатий, не виписаний, усе похапцем, події змазані, не вивершені, сюжетні лінії пунктирні і непевні. Бракує жвавості, екшну, яскравих деталей у кульмінаційних моментах. Натомість дрібницями перевантажені побутові описи й розповіді про буденне. Герої й автор говорять тоді, коли можна було б змовчати, і замовкають, – коли варто було б сказати».