на мітингу міста Львова жовтня 1939 року   Товариші робітники, робітниці, товариші трудящі Львова! Товариші інтелігенти! Дозвольте мені, як командуючому військами, від щирого серця, від душі наших людей, відданих своїй великій справі — бійців, командирів і комісарів передати вам і у вашій особі всім трудящим визволеної Західної України наш палкий червоноармійський привіт. (Бурхливі оплески, вигуки "ура", всі встають).  

— О, другим разом я вже уряджуся інакше! Виїду собі в якийсь далекий глухий кут, зашиюся в тім куті в глухе місце і тоді щойно відпічну солідно.   Так собі кажу я плюс 99 інших міщухів кожного року перед кожними вакаціями.  

 

Пригадую собі з якоїсь ілюстрованої історії або з котрогось календаря "Просвіти" картину: Похорон князя скитів чи русичів — на кожний спосіб наших рідних прадідів чи прабатьків. На горбику стоїть байдак, на байдаку лежить померший достойник, а довкруги нього все, чого він потребуватиме на тому світі: кінь, пес, зброя, всілякі харчі, одяги і — очевидно — збанок та чарка. Довкола ориґінального катафальку рідня, товариші зброї і загалом народ. Усе це представлене надзвичайно святочно, парадно. Так і видно, що був при цьому докладний церемоніял і талановитий церемонієр.

На сірому небосклоні сучасної галицької різьби зарисовується мистецька індивідуальність Сергія Литвиненка доволі виразно й повно.   Литвиненко — людина розмірно молода.  

Сорок літ єпископства — це навіть для Вічного Міста великий шмат часу. І напевно в тім Вічнім Місті нераз сходить на те балачка...  

Маємо ми претенсії до малярів і — оправдані. Не малюють того, чого ми хочемо, а малюють те, що хочуть. Благаємо їх за історичні, віталістичні, побутові картини, а вони нам то пияки, то камінюки, то квіти, то мертву природу.  

Пів години на Янівському цвинтарі напередодні Зелених Свят.   Культурній людині не важко зрозуміти обурення, яке викликує профанація могили, всеодно — нашого вояка чи нікому невідомої людини. Ключ розуміння цього дає вже той настрій, з яким входите на кожний цвинтар і де холод та тиша, дихнувши на вас чимсь з вічности, ніби кажуть:  

Кажуть, що батько здає вдруге матуру зі своїм сином. Я стараюся всіма силами і без найменшого успіху стримувати мого Данка від інтенсивного обкування "на бляшку" предметів так, щоб аж стіни і стеля кімнати зарисувалися, і мальовило з них облітало. Об мої вуха оббиваються такі терміни з механіки, елєктрики, оптики, які за моїх матуральних часів були великою невідомою. Бо, вельмишановний пане мій ровеснику! Чи Ви знаєте, що це за мара стерно висоти чи бокове, шунт, спаляк, підіймальна сила, реостат, середоспальний рушій, промені ґамма, альфа і бета?

Вибори — гарне слово і незгірше має значіння. Памятаю я його від ранньої молодости, коли в хаті моїх батьків ішли розмови: віче, нарада, кацапи, народовці... падали назвища: Барвінський, Романчук, Марков, Дудикевич. Памятаю передвиборчу горячку і повиборчу радість чи смуток.   І тоді мені маленькому слово "вибори" видавалося чимсь дуже святочним і величним. Мріяв я в тому часі про хвилину, коли і мені дозволить метрика станути в рядах виборців і підійти до виборчої урни з карткою.