Писав колись Остап Вишня, що мешканці країни Чухрен ‒ то особливий народ, котрий не має наснаги рухатися ні розумово, ні фізично. «Якось буде», ‒ одна з найпопулярніших мантр середньостатистичного чухраїнця, а потім, опівночі перед сесією, він відкриває вікно й закликає потусторонні сили фразою: «Шара, прийди!»  

  Ґреґор фон Реццорі. Торішній сніг. Переклад з німецької та післямова Петра Рихла. – Чернівці: «Книги – XXI», 2014. – 328 с.   Портрет письменника Ґреґора фон Реццорі наче змальований, геть усупереч логіці художнього творення, з графа Франца Ксавера Морштина, протагоніста новели «Погруддя цісаря» нашого краянина Йозефа Рота.  

Скільки людей має представляти громаду Львова у міській раді? Питання чисельності депутатів ЛМР несподівано актуалізувалося з мера Андрія Садового. Під час останнього засідання ЛМР він «вкинув» у зал пропозицію скоротити депутатський корпус на третину вже з наступної каденції. Чинний міський голова зауважив при тому, що почувався б цілком комфортно, якби місто (майже мільйонник, до речі) у місцевій раді представляло два десятки депутатів. Нині, нагадаємо, міських депутатів у Львові 90 осіб.  

145 років тому, 17 липня народився відомий львівський архітектор, мистецтвознавець і політичний діяч Казимир Юліан Мокловський (1869–1905).   На початку ХХ століття він намагався створити своєрідний галицький архітектурний стиль у поєднанні народних мотивів із сецесією. Водночас Мокловський був активним політичним діячем соціалі­стичної орієнтації.   Життєпис  

120 років тому на околиці Стрийського парку відбувся перший футбольний матч між «сокільськими» командами Львова та Кракова. Гра тривала 6 хвилин (до першого гола) і завершилася перемогою львів’ян. Переможний гол забив 16-річний студент чоловічої вчительської семінарії Володимир Хомицький. Ця гра стала початком футбольної історії двох країн – України та Польщі.    

Попри те, що Львів вважають культурною столицею і театральною зокрема, не так часто мені вдається потрапити на щось геть інше, сміливе, сучасне, позитивне і… своє. Але часом таки вдається. Оце нещодавно з друзями побувала на виставі «Смак до черешень» за Агнєшкою Осецькою (режисер – Галина Воловецька) на камерній сцені театру ім. М.Заньковецької, прем’єра якої відбулась 30 травня 2014 року.   "Смак до черешень"    

Український економіст Олександр Пасхавер нещодавно в одному зі своїх інтерв’ю відзначив, що упродовж незалежності в державі відбувалася негативна селекція чиновників. Простіше кажучи, що нікчемнішими є професійні та моральні якості гвинтика чиновної системи, то ліпше для неї. На жаль, цю тезу можна прикласти й до загалу українських громадян. Це сидить ледь не в кожному з нас і чекає слушної миті, щоби виповзти назовні.    

   

4 липня минуло 5 років від того дня, коли відійшов від нас прекрасний музикант – скрипаль, педагог, диригент,  народний артист України Богодар Которович.  Член-кореспондент Академії мистецтв України, Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка.  Один із засновників сучасної української скрипкової школи. Фундатор і беззмінний художній керівник Національного камерного ансамблю «Київські солісти».     

Так — я вповні розумію Ваше негодованє, Пане Товаришу. Недуга не позволила Вам приїхати на 28. VI. до Львова і не дала Вам придивити ся тому, що витворила в нас наша найновійша, а властиво найздоровійша культура. Ви не були на здвизї. Значить, Ви не були на найґрандіознїйшій манїфестациї української ідеї за останні роки. Ось бо навіть холоднокровний Анґлїєць, Mstr.