Шанувальники графічного мистецтва знають Богдана Сороку як автора ліноритів, згрупованих у цикли «Фольклорні мотиви», «Українська міфологія», «Емблеми та символи», «Страсті Христові», «Похід гномиків», «Купальські забави», «Музиканти» та ін. Чорно-біла графіка Сороки – жорстка і ґротескна, а кольорова – іронічно-співчутлива. Та мова тут про інший талант художника, який виявився нещодавно. У 144-сторінковому альбомі графіки (Львів: Колір ПРО, 2011) Богдан Сорока відводить 60 сторінок своїй мемуарній прозі.

 

«Я багато чув про бандерівців і хотів сам їх побачити», — щиросердно заявив хлопчик, який утік з інтернату на Донеччині і врешті потрапив до притулку у Львові. Він — один з тих 37 дітей, яких за час АТО прийняв у себе «заклад для неповнолітніх» на Левандівці.  

Десять років тому, на світанку 19 серпня 2004 року в одному з приміщень львівської щоденної газети "Поступ" на 4-му поверсі будинку на вул. Сахарова, 42 виникла пожежа. Згоріло приміщення макетувальників і все обладнання.    

За два тижні до цісарських уродин Музей ідей у Львові презентував чергову спробу пам’ятника цісарю Францу Йосифу І. Наразі у кишеньковому форматі, що дуже актуально в контексті нового скульптурного скандалу в місті стосовно самовільно встановленої на проспекті Свободи двометрової фігури Христа. А планувалась тридцятиметрова, щоправда не там, а на Високому Замку!!!...    

Нещодавно у галереї «Зелена Канапа» всі охочі мали змогу особисто познайомитись із загадковим персонажем Паном Трюфелем. Пан Трюфель – вигадка відомого українського художника Сергія Міхновського, який, як запевняє автор, є справжнім львів’янином, якому притаманні всі риси характеру та ситуативної поведінки представника відповідного соціуму.    

Октавіо Пас. Лабіринт самотності. З іспанської переклав Сергій Борщевський. – Львів: «Видавництво Кальварія», 2014. – 216 с.   Прем'єра Форуму Видавців-2014. До 100-річчя Октавіо Паса, видатного мексиканського письменника, Нобелівського лауреата 1990-го «за пристрасні всеохопні твори, позначені чуттєвим інтелектом і гуманістичною цілісністю».    

«В сьомому класі я пішов у театральний гурток, і мене перекрило», – так почалась театральна історія актора Андрія Душного, якого львівський глядач добре знає з вистав театру «Воскресіння», зокрема, «Ніч для жінок» , «Вишневий сад», «Пісочниця», «Він, вона, вікно, покійник»...  Його мама – актриса,  і мабуть через особистий не найкращий театральний досвід, категорично була проти, аби син вступав на театральний факультет. Мама повторювала: «Андрію, це професія у коротких штанцях!» Та хлопцеві, схоже, ті штанці були в сам раз...  

8 серпня маємо дві річниці уродин, з одного боку, досить відомих, а з другого – недооцінених сучасниками та нащадками діячів нашої культури: 180-річчя Юрія Федьковича та 195-річчя Пантелеймона Куліша. Вони народилися в різних кінцях української землі, але обидва майже водночас, у 1870–1880 роках намагалися знайти собі пристановище у Львові, щоби працювати тут для свого народу. Мали тут спільних знайомих. Але Львів виявився до них неприхильним...     Юрій Федькович