Львів, 17. лютого 1916.   "Галицькі Українцї годять ся вже на унїверситет в Чернівцях, але сильно противлять ся тому Ромуни", — таку новину ширять нинї, покликуючись навіть на небувалу заяву в "Дїлї", Поляки.   В тій сплетни може бути хиба стілько правди, що домаганє українського унїверситету в Австрії побороло вже всї ставлені йому доси перешкоди й прийшло ся вигадати для нього перешкоду нову. Вигадали її ті, що сплетню ширять.   Вигадки легкі для тих, що в них мають уже вправу.  

Nowa ciężka żałoba okryła społeczeństwo polskie. Na tulactwie zmarł dnia 16. stycznia br. w Kijowie dr. Józef Milewski, dyrektor Banku krajowego.   Odszedł od znanej dobrze ogółowi służby społecznej, naukowej i narodowej, którym poświęcił bogate zasoby swei wiedzy.   Niezwykły prawdziwie czlowiek — sercem, umysłem, nieskazitelnością i szlachetnością charakteru oraz służba dla narodu, pojmowaną w najczystszy sposób. I odszedł właśnie w chwili, gdy nam takich bardzo potrzeba.  

(Lemberg. Tiz hónap az orosz cаrizmus uralma alatt. — Irta Pogаny Iózsef)      

Коли у Львові в 1789 р. відбувало ся серед ринку величаве торжество Йордану при участи епископа Петра Білянського, мало воно настрій тріюмфу. Тріюмфувала українська громада міста Львова, якій повело ся знївечити замах латинського епископа, що перед десятьма роками (1779) виступив проти віковічного українського звичаю святити торжественно в день Богоявленя воду на львівськім ринку. Замах не вдав ся, бо не міг вже вдати ся в законній австрійській державі так, як в давній Польщи.  

Бл. п. Теофіль Мелень, що недавно згинув на поли бою під Галичем, перебув півтретя місяця у Львові під росийською окупациєю. Благодати росийського режіму, які він бачив та переживав, так йому доскулили, що серед небезпеки житя передер ся через росийський фронт, дістав ся "в полон" українських стрільцїв, а опісля до Відня. Поміченя з побуту у Львові Покійний списав і дав до ужитку також нашій часописи. — Редакция.   Перші хвилї.  

Памятним для многих остане вечір в 26. серпня на 27. у Львові. Коло год. 7. блискавкою понеслась вістка — "Москалї на Личакові!"...   Алярмовано залогу, а населенє? Товпи в безтямі гнались в сторону ринку, стогни і крики виривались з грудий жінок. Гнались всї по всїх вулицях — куди? — нїхто не міг би був сказати. Панїка робила своє; розум, розвага пропали, рознуздана уява, підкріплена страхом, доводила до божевіля. У розї вул. Хорущини я бачив старшу паню, що головою товкла об мур та видавала якісь божевільні крики.  

Наспіла зі Львова нова сумна вість. По кількамісячній тяжкій недузї помер дня 10. цьвітня Володимир Шухевич. Вість ся викликала серед нас всїх глубокий, щирий жаль. Суспільність наша утратила в тяжкій добі одного з найлїпших своїх членів — Україна одного з найвірнїйших синів.   Минув ся нам чоловік щирого, горячого серця, сильного чистого характеру, зелїзної волї і енерґії — а передовсїм чоловік дїла, яких дуже небогато між нами — який свій активний патріотизм манїфестував не фразами, а цїлим рядом довершених дїл в хосен рідного народу.  

  Wyszła właśnie z druku praca dr. Aleksandra Czołowskiego, w przekładzie na język rosyjski p. t. "Lwów wo wremiena russkawo władyczesłwa". Oryginał polski wydany w r. 1891, został obecnie przejrzany i uzupełniony przez autora. Zajmujący i aktualny temat, tudzież obiektywność autora, jak zaznacza w przedmowie wydawca poseł D. Czichaczew, spowodowały wydanie rosyjskie.  

(1853—1915)       Справдї — смутна доля.   Саме під метушню московської інвазії у Львові у хвилї, коли галицьку Україну на якийсь час вгорнула вбивча темрява московського варварства, довело ся йому, Михайлови Павликови, кинути сей світ. І ся його смерть робить на нас таке вражіннє, начеб ми дивили ся на смерть якого вольнодумця між катами святої інквізиції, або на те, як під руками якої дикої азійської орди гине вольний син соняшної Геляди.   Справдї — смутна доля.  

(Parę kart z dziejów geologji u nas).