Львів

Живемо в вирі подій, вісток та домислів і навіть не запримічуємо змін, які відбуваються довкола нас і в нас самих. Так як не бачимо що дня нових зморшків у себе, чи в тих, що з ними часто стрічаємось.   А тимчасом які великі зміни поробив час!   Не кажу про стан посідання, про ординацію, цензуру чи матеріяльні засоби. Це все легко доглянути порівнявши статистику, спис послів чи радних, річники преси і риночні ціни.   Але чи не запримічуєте, які ми всі стали нервові?!  
21.05.39 | Львів |
Від Ред.: Отсю замітку приніс нам пок. Павло Ковжун до редакції у четвер 11. травня ц. р. і того самого дня ми її разом з ним прочитали. Таким робом це остання стаття передчасно помершого Мистця. Рукопис цієї статті передаємо приятелям Покійного з АНУМ для можливого використання її в посмертній моноґрафії П.Ковжуна, яку вони підготовляють.   Львів, 11. V. 1939.      
21.05.39 | Львів |
Пам'яти Павла Ковжуна   Ніколи вже Ви, Павле, не прийдете до "Діла" і не положите капелюха та палки на моїм столику. І ніколи вже я не буду на Вас за те сердитись, а Ви не всміхнетеся тим своїм страшенно милим усміхом і не скажете: "Вибачайте, я на смерть забув!"  
18.05.39 | Львів |
Горизонт европейської політики, або як хто волить: політичний горизонт Европи закутався в чорні хмари. Кожної хвилини може з тих хмар свиснути огненний батіг і вперезати найбільш підтоптану часть світа. А тоді потрясе грохіт основами землі, держав та народів, повалить неодну будівлю, лишить згарища та руїни на неоднім місці.   Ясна річ, що під таким захмареним небом не може бути мови про спокій душі, а тим більше про спокій язика. Люди хвилюються і балакають, говорять, кажуть, мовлять на всі лади і застави про одно: про війну.  
14.05.39 | Львів |
ВПоважаний Пане!  
14.05.39 | Львів |
Найбільше боявся я колись конокрадів. Нераз у темні, вітряні осінні вечори дивився я крізь заплакану шибку вікна на подвіря і вичаровував дитячою уявою грізних лиходіїв, що як тіни підкрадаються до стайні і виводять коней. Уява не потребувала дуже працювати — наслухався я багато ріжних оповідань про тих лицарів чужої стайні.   "...A вони, вважаєш, вибрали стіну від городу і вкрали коні"...   "...Кинули псові кусень смоли і пес заліпив собі зуби. А тоді перепилували штабу"...  
07.05.39 | Львів |
Йду нераз Львовом, і груди мої розпирає гордість. Таке велике місто! Камениці — малощо не хмародери, вулиці — малощо не бульвари, людей — малощо не пів міліона! Даш нурка в це муравлище і шукай як голки в копиці сіна! Дві вулиці від дому, в якім живеш, ніхто тебе не знає, ніхто тобою не цікавиться, роби що хочеш — до любовної зустрічки включно.   Так менш-більш думає кожний львовянин і хто зна чи не думав би так до смерти, колиб не... самоуправні вибори.   Вони мене одного дня вирвали жорстоко з мого сну про великість нашого коханого Львова.
27.04.39 | Львів |
Вже ранком в квітню неділю пригадує мені моя Оленка, що це "від нині за тиждень Великдень" і треба нам піти купити лозу, але лише на інвалідів чи на "найбідніших", таку зі жовто-синьою стяжечкою або навіть з червоною калиною. І так крутиться цей мій "герцлішен " мов веретено коло мого ліктя, так приговорює своїм пискливим голосом, що нема права полежати годину довше, ніж у будний день. Треба вставати так, як це робив мій батько, якому я колись давав таку саму школу.  
09.04.39 | Львів |