Вчора, 9 вересня, у Львівському Національному Університеті ім. Івана Франка відбулася направду непересічна річ — відкриту лекцію до теми про сутність часу читав сам Зиґмунт Бауман. Міняємо місцями часові точки (що це таке, довідаєтеся зі слів самого гуру соціології) й повідомляємо, що спілкування з львівською авдиторією неабияк зворушило професора і після лекції він поділився з вужчим колом колеґ бажанням приїхати до нашого міста ще раз.  

  Щойно з друку, ще тепла, потрапила у світ збірка п'єс сучасних українських драматургів «Драма.UA», презентація якої відбудеться у межах ХХ Форуму видавців у Львові. До збірки увійшли роботи п'ятьох драматургів-переможців конкурсу україномовних п'єс «Драма.UA-2012»: «Дівка на відданє» Віри Маковій, «Бал бетменів» Тетяни Киценко, «Хома Брут» Артура Млояна, «Партія» Євгена Марковського та «Дерева спізнюються на автобус» Олеся Барліга.  

Для чого Львову потрібен Тарковський? Таке питання не стояло двадцять п'ять років тому, коли львівські кіноклуби об'єднали зусилля, щоб позначити цю особистість на кінокарті тоді ще сущого Радянського Союзу. У квітні 1988-го саме з ініціативи львів'ян вперше організовано Всесоюзний Круглий стіл «Погляд», присвячений творчості А. Тарковського. Його результатом стало створення в місті «Товариства Андрія Тарковського» та виданння першої(!) наукової  збірки про творчість митця.  

Цього літа в місті задля ремонту доріг розрили чи не найбільше вулиць за останні роки. Теоретично це означає, що, крім робітників, роботу отримали й археологи – адже без археологічних розкопок будувати чи ремонтувати у старій частині міста не можна. Тим більше, що дорожнє покриття зняли на головних артеріях міста – Городоцькій, Богдана Хмельницького, Степана Бандери, Коперника та Пекарській. Це давало шанс детальніше дослідити історичні ділянки й отримати відповіді на питання, які вже давно цікавлять археологів. Але на практиці не все так райдужно.

Теперішній світ християнська душа звично описує у мінорній тональності. Попри Христові перестороги, любов у світі таки охолола (пор. Мт. 24, 12), що породило в людському духові численні руйнівні деформації. Дехристиянізація наших душ стала доконаним фактом, і недарма Папа Венедикт ХVІ закликає до нової євангелізації Європи.

Концерти до урочистих подій, у престижних приміщеннях — як-от Національний Оперний Театр чи Палац «Україна», —  на мою думку, є особливим феноменом.  Традиція відзначати Державні Свята за участю владної верхівки і наближеної до неї «еліти суспільства» саме у театрах і палацах — винахід  Радянської Системи. Львівський Оперний чи не вперше був задіяний у такий спосіб у «золотому вересні» 1939-го. З часом це стало традицією, і цей рудимент вчорашнього дня зберігся у Львові й досі.  

Насамкінець літа львів’ян потішили звісткою: місту подарують ще один фонтан. Міський голова Андрій Садовий вирішив, що нинішній фонтан перед Львівським оперним театром вже віджив своє і його треба замінити.    

Про Верховну Раду всі звикли писати, як про ворога: або погано, або ніяк. В принципі, це досить справедлива стратегія, оскільки український парламент направду може бути або поганим, або ніяким. Тому що виборці в Україні або погані, або ніякі. Частіше погані. Бо звідки в найпрацьовитішої і найдуховнішої нації такі депутати — ледарі й покидьки?   А може, варто подивитися правді в очі?  

 

​   Для початку кілька зауваг.   В своїх роздумах я не виходжу за локальні рамки – тобто я не буду писати про те, що промоції галицьких міст могла б посприяти якась потужна загальнодержавна кампанії з промоції України в цілому і її окремих регіонів зокрема.   Або, скажімо, підписання Україною угоди про відкрите небо могла в притягнути сюди більше лоукостів і це збільшило б потік туристів в галицькі міста, що в свою чергу популяризувало б їх.