«Живий» виконавський досвід, який педагог передає студентам  упродовж навчання, згодом закріплюється в поняття «диригентська школа»: Юрій Луців вчить проникати  в саму суть  філософії музики.

Культура ніде не обмежується індустріями культури, хоча вділяє їм сили. Її сила співмірна людському зусиллю, і коли приділити цьому зусиллю належну інституційну увагу, якщо сприймати його не бонусом, а суттю, то ми ще здивуємося його фундаментальним наслідкам.

«Згадуючи те, що сталося – і все ще триває, зокрема й досі на Донбасі чи в Нагірному Карабасі, – ви раптом усвідомлюєте, що 21-ше століття в основному є тим самим, що і попереднє. І все може повторитися»

Своїми «Любовними елегіями»  блискуче дебютував, безсмертними «Метаморфозами»  прославився, а за поему «Мистецтво кохання» був вигнаний із Риму.

Між публікою і театром вже не стільки єдності, як це було в період ренесансу в театрі ім. Марії Заньковецької. Ми тепер втратили контакт з публікою, а треба тримати рівень як на рівні професії, так і на рівні духу.

Коли працюєш із такими абстракціями, як час, простір, взаємозв’язки, то в певний момент чуєшся медіумом: коли щастить увійти в певний потік, починаєш ловити ритми та фактично їх оприявнювати.

Герої роману — донори-клони зроблені із людського матеріалу. Автор називає його словом «a possible», яке Софія Андрухович перекладає як «ймовірний/ймовірна я». Сенс існування клонів у тому, щоб бути донорами для справжніх людей.

Амманіті створює не просто якийсь-світ-після-краху. Це світ-після-культури, стерильний від культури. Теперішнє з його захопленням постмодернізмом деконструює світ шляхом умисного «забування» попередників. Більше нічого не буде.