12 травня 2021 року ювілей видатного українського оперного і симфонічного диригента, педагога, народного артиста України, лауреата Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка, заслуженого діяча Польської культури, професора Юрія Олексійовича Луціва.
Дякую Професору за знання, які я отримала навчаючись диригентської майстерності упродовж 1976-1981 рр. в його класі Львівської державної консерваторії імені М.В.Лисенка (нині Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка).
Ці рядки пишу в зрілому віці, тому минуле постає в пам’яті з позиції уже пережитих творчих років.
Нині я глибоко переконана, що жодними словами не можна сповна розкрити сутність мистецької практики. Якщо наукові здобутки пізнаємо розумом, то мистецькі досягнення осягаємо духовно, через практичний досвід.
«Живий» виконавський досвід, який педагог передає студентам упродовж навчання, згодом закріплюється в поняття «диригентська школа». Отож усі ми, хто переймали безпосередньо індивідуальний виконавський стиль свого педагога, професора Юрія Луціва, вважаємо себе представниками його школи диригування! І кожен із нас впродовж навчання засвоював його знання і досвід в міру своїх природніх даних і таланту.
Диригент Юрій Олексійович Луців прийшов у навчально-педагогічну сферу, маючи за собою величезний практичний досвід і саме це вирізняло його постать серед інших викладачів кафедри диригування. Тому можу сказати, що такого музиканта, з таким особливим розумінням навчання диригентської професії, як Юрій Олексійович я, по закінченні Львівської консерваторії, не зустріла в українських вузах.
Диригент Юрій Олексійович Луців.
Буду говорити лише про свій особистий досвід, який я отримала за період навчання у класі професора Луціва, бо для кожного студента він мав свій індивідуальний підхід і свої критерії й вимоги.
Отже, мої заняття з фаху у професора Луціва я окреслила б скоріше як «вчимося мислити-осмислювати», тобто проникати в саму суть філософії музики.
Звісно, в такому молодому віці неможливо було осягнути цієї вимоги, тоді здавалося недосяжним виконати це завдання. Треба було перечитувати масу різних книг, іноді важко було зрозуміти ці книги, а ще страх усвідомлення, як словами професору довести свою концепцію образу партитури.
Чому було важко зрозуміти методику професора Юрія Луціва? Адже музиканти у нас чітко поділено на дві категорії : одні є виконавцями-інтерпретаторами музики і ніколи самі не пишуть про свій мистецький досвід, про свій інтерпретаторський стиль, зрештою, згодом, уся ця виконавська мистецька таїна відходить в небуття; інші – це теоретики-музикознавці, які свої праці пишуть на основі аналізу письмово фіксованих «мертвих» нотах текстів. Одначе, структура музичної форми на письмі і структура музичної форми в живому інтонуванні, це різні речі, як і слово написане на папері і мовлене «на живо».
Це пишу, бо хочу пояснити, що професор Луців вимагав у студентів розуміння сутності музики як живого інтонаційного процесу, а не як фіксованої структури. А ми, студенти, читали музикознавчі праці, детально розповідали про форму твору, про композитора, про епоху, про стиль, тощо. Але для Луціва це завжди було мало і мало…і завжди не точно. Бо для нього музична партитура – це ціла філософія.
Аби довести своє бачення твору, професор сам ставав за пульт, пояснював і диригував, і творив. І все оживало… Звісно, перед тим, як самому стати за пульт, Луців добряче «вимучив» концертмейстерів, адже їх він заставляв грати так, щоб рояль звучав оркестрово, з усією палітрою тембрів. По черзі він відпрацьовував з кожним концертмейстером партитуру, аж потім диригував сам. Тому не кожен музикант-концертмейстер міг цю вимогу виконати, але ті, хто працював у його класі постійно, згодом мали прекрасний диригентський досвід.
Для мене це були лише перші сходинки, важливість яких можна було оцінити згодом. Саме тоді я вперше починала усвідомлювати таку річ, що написана музика, це ще не музика, а лише зовнішня форма музичного твору зафіксована в нотах, яка може мати абсолютно іншу смислову структуру, коли розгортається в живому виконанні.
Тому Луців як педагог вирізнявся тим, що не вчив студента диригувати у звичайному розумінні цього слова. У нас, як правило, усі розмови щодо методики навчання диригуванню завжди зводилися до техніки. І оцінювання студента, і суперечки між педагогами теж базувалися на розмовах про особливості техніки диригування. А для професора Луціва техніка диригування була наслідком і засобом втілення змісту музики, а не навпаки.
Професор ніколи техніку не відшліфовував відірвано від музики, це робив студент самостійно, коли розумів образну концепцію твору. Звідси найважче для студента було зрозуміти і дати відповідь на питання, що я інтоную, який зміст музики розгортається засобами живого інтонування в кожному фрагменті твору.
Я пригадую, що Луців завжди загострював увагу на логіці образного розгортання композиції твору, чіткому розподіленню його емоційних вершин. Як архітектор бачить свій твір зримо, так і диригент мусів розгортати в живому інтонуванні свій образний задум «від звуку до стилю».
За роки навчання, пригадую, з професором ми продиригували твори Баха, Гайдна, Моцарта, Бетговена, Верді, Вагнера, Чайковського, Рахманінова, Бартока, Шимановсього, Веберна, Стравинського, Шостаковича, Прокоф’єва, Лисенка, Людкевича, Лятошинського тощо.
В останні роки мого навчання Юрій Олексійович прилучав мене до творів написаних сучасною технікою письма, які ніхто зі студентів на той час не диригував. Так, наприклад, ми освоювали кантати Антона Веберна, представника додекафонної музики, де композитор використовував пуантилістичну техніку письма при створенні образів твору, чи складні в диригуванні партитури Бели Батрока. Звісно, що ці сучасні твори обумовили вибір державної програми – це польський Кароль Шимановський, естонський Вельо Торміс і наш Борис Лятошинський.
Особливо важкою і незрозумілою для студентів була партитура естонського композитора Велья Торміса «Заклинання заліза», написана сучасною мовою: алеаторика, сонористика, додекафонія. Твір унікальний за задумом, а концепція його надзвичайно актуальна особливо нині!
Коли подумки повертаюся в студентські роки, згадую, що за весь період навчання у професора Луціва я завжди отримувала з фаху «відмінно». Це мені давало сили і натхнення працювати ще з більшою віддачею, адже уроки наші розпочиналися о 20.00 і тривали до півночі, до останнього трамваю, який їхав у напрямку гуртожитку, по вулиці Зеленій. Потім ще пів ночі я не могла заснути від вражень, які я отримала на уроці, аналізуючи усі деталі….
А ще в пам’яті чомусь зберігся такий епізод: це було на третьому курсі, влітку, ми віддиригували іспит з фаху, у мене це поема С.Рахманінова «Дзвони»; після оголошення оцінок Юрій Олексійович підійшов, обняв мене і тихо промовив: «Це було блискуче. Дякую.». У нас завжди було повне творче взаєморозуміння, у мене завжди було відчуття, що професор покладає на мене великі надії. Це давало сили працювати й освоювати нові партитури.
Тоді я й не допускала думки, що наші творчі дороги не перетнуться і ми не будемо працювати поруч…
Професор Юрій Олексійович притримувався думки, що свою творчу дорогу його студенти мають торувати самі. Але, на жаль, ні колись, ні нині у нас не було і немає такої системи, як у світі. У нас головні диригенти працюють за пультом усе життя, вони ніколи виразного, обдарованого музиканта не поставлять поруч. Тому ця дорога дуже складна, бо отримавши високу музичну освіту по закінченні вузу випускник не може отримати професійний колектив.
У нашій країні завжди було перевиробництво кадрів і відсутній механізм відбору талановитих, тому ти можеш бути прекрасним молодим диригентом, але отримати професійний колектив неможливо. У нас відсутня також така практика, як є за кордоном, коли диригентів беруть на певний період «за контрактом» і згодом його мусить замінити інший. Ця світова практика забезпечує постійний змінний творчий процес, а у нас диригенти пожиттєво закріплені за колективами.
Однак, усі ми, учні професора Юрія Луціва, торували свої творчі дороги в житті й стали тим, ким змогли.
І завжди з вдячністю згадуємо і пам’ятаємо ті консерваторські роки навчання!
З ювілеєм Вас, шановний Юрію Олексійовичу!
Многії і Благії Літа Вам, наш Професоре!
12.05.2021