(За Збручем 1919-1820).
Вже першого дня по переході Збруча гуртується в Камянці на Поділлю наша цивільна інтеліґенція, яка туди подалася разом з Галицькою Армією. В великій салі мін. вн. справ починається реєстрація біженців. Твориться Запомоговий Комітет. Того самого дня являється серед галицьких біженців Гол. От. Петлюра. Витає його іменем біженців о. Плашовевцкий і просить о поміч і працю. Гол. Отаман прирікає поміч, обіцює працю, взиває до участи в будові Соборної України.
Біженці розташовуються в Камянці та біля нього по селах. Дорожня здається нам неможлива. Платимо по 300 гривень за хліб. Місцеві з недовірям, а часто ворожо відносяться до нас. Та радимо собі, як можна.
Правительство асиґнує біженцям підмоги по 100 гр. денно на особу. В Камянці закладається біженецька харчівня. Улаштовується бюро праці. За велике довіря до людей і майже безконтрольне шафовання публичним грошем причиняються до того, що в Запомоговий Комітет вкрадається непорядок. Декотрі люде використовують ці обставини.
Атмосфера стає нездорова головно з вини тзв. галицького міністерства. Багато людей лишається в Камянці. Тут і весело, тут і підмоги, тут і харчівні. Чиж не краще брати підмоги, політикувати, спокійно їсти, чим запхатися до роботи на несупокійну провінцію? Крім, сього надія на посади при міністерствах, місіях і т. п. спричинила, що до тяжкої роботи, на провінцію між нарід відійшло не так багато Галичан, як сього вимагала потреба. Найбільше здається правників, до адміністраційної служби.
Дозвіл вступати до служби за Збручем дав нам диктатор З.О. Мін. вн. справ урядило для юристів в Камянці короткий курс адміністрації. А відтак від Камянця по Житомир, від Заслава по Балту, вслід за нашими побідними військами розїхалися Галичане до праці на місцях.
А праця та була тяжка та наразі невдячна. Перетомлені працею і подіями в Галичині знайшлися ми серед нових людей, нових обставин. Без відповідної підготовки, без основного знання обовязуючих законів, окружені Наддніпрянцями, які часто нам колоди кидали під ноги, ми розпочали тяжку, систематичну бюрову, а поза бюром освідомлюючу працю по селах.
Ось тую роботу треба представити точно по повітам, щоби зрозуміти, кілько труду і енерґії вложили Галичане в будівництво У.Н.Р. А зрозуміти можна і так, коли скажу що при сотках урядників по міністеріях, годі було на провінцію — (так було в моїм повіті) — допроситися прислання хоч би одного слідчого, прокуратора чи хоч би самого Повіт. Комісаря, коли цілий тягар адміністрації округа з двістатисячною людністю падав на одного Галичанина.
_____
Доля Армії зміняється. Приходить листопадова траґедія. Мимо того урядники Галичане лишаються і дальше в службі УНР. Повнять її часто серед тяжких обставин, аж до ліквідації уряду. Відтак розносить їх доля по широкій Україні. Для браку засобів до життя, тримаються переважно нашої армії. Переходять і мруть на тиф. Переживають тяжкі, большевицькі часи. В кінці одні переїзджають з частинами на фронт і попадають до Поляків. Другі остають при етапних формаціях, тих доля незнана. Треті шукають захисту на українськім селі.
Цікава доля тих, що попалися Полякам. Тих замкнено в таборах полонених, хоч просили відослати їх до служби на Україну. Діється се тоді, коли п. віцеміністер Домбскі, трубить на нас, щоб будувати державу.
Та ми віримо твердо, що так, як без галицького офіцера і козака, не створиться на Україні — боєздатна Армія, так без галицького урядника не наладиться там державний апарат.
Бо працю їх оцінило як слід українське громадянство, яке пращало їх з сльозами в очах і яке упімнеться за них, у свого Уряду.
Писав в таборі полонених в Стрию 18. V. 1920.
Громадська думка
03.06.1920