Згадався анекдот з радянських часів. Рабинович помирає від дизентерії і просить лікаря: «Лікарю, напишіть, будь ласка, що я помер не від дизентерії, а від сифілісу». – «А для чого вам це?» – «Я хочу померти як справжній чоловік, а не як засранець». Також, пригадую, в когось із російських поетів – здається, в Некрасова – є епізод, де пан обурюється з приводу хвороби свого кріпака, бо в того виявилася подагра. «Дивись, який нахаба, – каже пан. – Аби мати таку хворобу, треба тридцять років пити бургундське, а ти її маєш на дурняка». У давні часи «панською хворобою» називали constipatio (закреп, в перекладі з латини), на неї страждали багаті і навіть монарші родини, а бідні люди, які споживали грубу їжу, основу якої складали хліб, крупи й овочі, про нього ніколи й не чули.
І справді, якщо все у світі має соціальний престиж, навіть кохання, то чому б не існувати престижним і непрестижним хворобам. Західна Україна цілковито обґрунтовано може сьогодні показати дулю Києву, адже у нас на ковід майже на сто відсотків хворіють заробітчани і ті, кого вони заразили, – тобто тут це хвороба хлопська. А у Києві навпаки – панська. Варто лише поглянути на мапу районів столиці, аби переконатися, що беззаперечний лідер у кількості захворювань на ковід – це Печерський район, який у декілька разів перевершує за цим показником інші райони Києва, зокрема Святошинський – у сім разів. Ну ми ж усі добре знаємо, хто живе на Печерську і скільки там коштує житло. Чому там такі показники? Бо паньство повернулося з куршавелів.
Найбільші наші пани – це народні депутати. У березні серед них було понад 5% усіх, хто захворів на ковід в Україні. Але ж народні депутати від усього населення країни (425 від 37 289 000) – це лише одна тисячна відсотка, тобто хворих на ковід серед них у 5000 (п'ять тисяч!) разів більше, аніж у решти простого люду. Оце, я розумію, паньство. Перший серед депутатів захворів палкий захисник інтересів луганських шахтарів – мажоритарник, член групи «Довіра» Сергій Шахов. Ну, який це буде виразник мрій і бажань простого люду, який не побуває у лігві зажерливої буржуазії й усіляких мільярдерів – експлуататорів пролетаріату – Куршавелі. Він на це має повне право.
До речі, цікаво, що для декого хворіти на ковід – це право, і це почесне право треба ще виборювати. Настоятель Києво-Печерської лаври сумнозвісний Павло (отой Паша Мерседес), який ще нещодавно агітував, незважаючи на карантин, «поспішати до церкви», «причащатися і причащати дітей малих», тепер, захворівши сам, філософськи заявляє: «Ми – не ангели, ми теж маємо право хворіти». За словами іншого, тепер вже теж сумнозвісного монаха Філарета, ковід – це кара за одностатеві сексуальні стосунки. І тому, можливо, не дарма найбільше і найнебезпечніше вогнище цієї пошесті в Києві – це Києво-Печерська лавра Московського патріархату, хоча вже помер і сорокарічний монах з Почаївської лаври того ж патріархату. І ще один київський православний монастир Московського патріархату Свято-Троїцький Іонінський закрився на карантин, бо його намісник архієпископ Іона Черепанов повідомив про позитивний результат тесту на коронавірус.
Велике право і велику честь захворіти на ковід монахи під орудою свого настоятеля Павла, цілком можливо, підхопили від своїх панів і кураторів – самі ж вони на заробітки не їздять. А головний «благадєтель» Києво-Печерської лаври, політик і олігарх (пригадуєте Порошенкове «сука православна»?) – їздить. І підхопив безсимптомний ковід. ЗМІ повідомляють, що нещодавно він із заступником голови офісу президента Зеленського були присутні на богослужінні, яке проводили настоятель Павло і сам глава УПЦ МП митрополит Онуфрій. Сюжет стрімко розгортається.
Ну, звичайно, хвороба є хвороба, і сильно радіти з приводу хвороби навіть своїх ворогів і з християнської, і з людської точки зору не дуже личить. Але ж у хворобі немає нічого ганебного й образливого – є прикре і часами трагічне. Але Московський патріархат так не вважає: на офіційному повідомленні з приводу смерті 73-річного монаха архімандрита Нектарія, який помер під апаратом штучної вентиляції легень, написано лиш, що він помер «після тривалої хвороби». Також нічого не сказано, що спричинило смерть ще одного 47-річного ченця, хоча у КМДА заявили, що причиною обох смертей був коронавірус. Тоді ж було повідомлено, що у Києві від ковіду помер і 40-річний монах Почаївської лаври, хоча у Почаївській лаврі, знову ж таки, це заперечують.
Бачимо типову візантійсько-радянсько-православну традицію все приховувати і заперечувати, а коли воно вилазить на поверхню, робити великі очі й казати, що «ми не ангели».
Коронавірус – великий виклик і велике випробування для людства. Але в українській системі координат він специфічний, не такий, як у людей. Та тут особливо нема чому й дивуватися – бо в нас усе не як у людей. Усюди в євроатлантичному світі ковід не розбирає, хто багатий, хто бідний, хто знаменитий, а хто незнаний. А в Україні, як бачимо, ця хвороба чітко соціально структурована. На Заході України хворі на ковід – це здебільшого заробітчани і медики, про Наддніпрянщину і Схід ще зарано узагальнювати, а у Києві ця пошесть косить здебільшого політичну еліту й монахів Московського патріархату.
І на те, що у нас, дякувати Богові, м’яко кажучи, далеко не ті масштаби цього захворювання, як у Європі і США, – теж причина соціальна, точніше соціально-демографічна. По-перше, тої основної цільової групи небіжчиків для ковіду – літніх людей – у нас катма, бо наші пенсіонери не доживають до глибокої старості (зрозуміло, що не від ситого життя). А по-друге, соціальна активність наших пенсіонерів мінімальна. В італійських, іспанських, американських пенсіонерів є гроші, тому вони непосидючі й люблять тусувати в усіх можливих місцях: проводять час у подорожах, розвагах, в гостях у друзів і родичів, у кафе, ресторанах, на концертах, в музеях, на спортивних змаганнях etc. А наші думають лишень про город і аби вистачило на мінімальні харчі й на ліки.
Тому, можливо, нам з цією чумою XXI століття пощастить більше, ніж розвинутим західним країнам, бо панська соціально престижна хвороба бідних зачіпає менше. Те саме можна сказати і про майже півторамільярдну Індію, де цифри захворювання на ковід просто смішні, та й про інші бідні країни. З одним "але": діагнозувати більші цифри не дозволяє та ж сама бідність...
16.04.2020