На сторінках української преси неоднократно обговорювалася справа одинокої у Львові міської народньої школи ім. Шашкевича. В нашій часописи подали ми цілий ряд статтей, присвячених цій школі. В тих статтях освітлювали ми препогані відносини, які панують в ній.
На 25 процент українського населення маємо у Львові всього на всього одну міську народню школу, коли Поляки та Жиди мають кільканайцять шкіл.
Та й ця одинока школа, хоч з назви своєї українська, находиться не в українських руках і Українці не мають ніякого виливу на неї.
До недавна, що правда, були в ній українські сили, але тепер "господарі" школи повіддалювали найгарніщі сили, найліпших педаґоґів, які з правдивою посвятою віддавалися виховуванню дітей, — а приймили людей, яким коли не ворожа, то що найменше чужа є одинока у Львові українська школа. Вистарчить згадати, що на місце усунених українських учителів і учительок надано двох учителів Поляків, одну учительку колись греко-католичку, яка перейшла на римо-католицизм та одну учительку, вправді греко-католичку, але яка виріклася українського народу. Крім того мають наступити ще дальші зміни.
Оттакий є склад учительських сил в цій одинокій у Львові міській народній школі.
А як виховують ті "педаґоґи" наші діти, досить згадати, що одна в учительок голосно кличе до дівчат: "Wy dziewki, wam ulісе zamiatać" і т. п. Можемо служити доказами! Або за те, що один з батьків що поважився піти в депутації до президента міста в справі зміни відносин цеї школи — його дитина, що досі вчилася добре, принесла до дому аж чотири двійки!
Маємо багато матеріялів до мартирольґії цеї школи і ми їх в своїм часі використаємо.
А коли пишемо це, то пишемо в тій ціли, щоби змінити цю систему, яка всевладно панує у Львові, яка зі школи замість святині науки робить політичну кузню.
Вправді деяким сферам це дуже на руку, коли учителі вчать наші діти замість української, польської пісні та політикують, але родичам, що посилають свої діти до школи, це зовсім не байдуже, хто й що буде вчити їх діти.
А як виглядає сама школа?
І про це ми вже багато разів писали. Недавно був у тій школі наш справоздавець і наочно переконався про її стан. Були ріжні комісії, зложені з радних міста та з педаґоґів Поляків. Всі вони ствердили, що нори, в яких містяться кляси, переповнені дрібними дітьми — це просто скандал для міста.
Та коли для всіх польських шкіл у Львові найшлося відповідне приміщення, ясні, великі, чисті убікації та городи чи подвіря для віддиху дітей — одинока українська школа супроти польських шкіл виглядає як жебрак супроти великого пана, або сільська, курна хатчина супроти дідичівської палати.
Вправді по великих і довгих стараннях, по ріжних депутаціях і просьбах рішила львівська рада вибудувати для української школи новий будинок при площі Стрілецькій і направду вибудувала, одначе віддала цей будинок не Українцям, як було призначено, але — польській школі ім. Пірамовича.
Оттак то виглядає одинока у Львові українська школа, — страшний приклад, як не повинна виглядати школа!
*
В неділю, дня 29. лютого відбулися у Львові збори родичів, що посилають свої діти до цеї школи. Збори були дуже численні. Салю "Зорі" і передпокій заповнили батьки й мами, яким доля своїх дітей лежить на серці. Збори відкрив проф. Макарушка, проводив гpом. Ів. Чернецький.
Реферат про невідрадні відносини в цій школі виголосив гром. Евстах Ігнат. В своїм рефераті підніс він всі недомагання цеї школи, про які ми вище згадуємо. По справді інтересному рефераті, скріпленому числами та фактами, вивязалася дискусія.
Батьки й мами в сердечних простих словах висказували своє огірчення та жалі з цего приводу, що їх діти на мають відповідної школи та учительських сил.
По дуже довгій дискусії ухвалено ще раз — не знати вже котрий paз з ряду! — піти в найблищому часі в депутації до Окружної ради шкільної та до президії міста, з відповідним меморіялом, та ухвалено резолюцію, в якій між иншим є домагання: 1) в Окружній раді шкільній має засідати один представник Українець з рішаючим голосом, 2) іменувати одного шкільного інспектора Українці, 3) відділення мужеських і дівочих кляс та заснування осібної хлопячої і осібної дівочої школи, 4) віддання для Українців будинку, в якому тепер находиться школа ім. Пірамовича, а який був призначений для школи ім. Шашкевича, 5) приняття учителів Українців.
Опісля говорив проф. Макарушка про вищі іспити до ґімназій, а д-р Федак про потребу посиланя дітей до виділових шкіл.
Останній промовляв друкарський робітник тов. Петро Ґрень, який представив вагу домашнього виховання в рідній мові, а вкінці взивав до складання жертв на Рідну Школу.
*
Як довідуємося, Місцевий Комітет української соціялдемократичної партії в найблищому часі має скликати великі публичні збори в справі українського шкільництва у Львові.
Вперед!