Гімалайська Нанга-Парбат (8125 м) відома як «гора-вбивця»: вона входить в трійку найнебезпечніших для підкорювачів. Поляк Томаш Мацкевич (Томек) намагався тричі зійти на її вершину самостійно і ще тричі — разом із француженкою Елізабет Револь.
19 січня ц. р. Револь і Мацкевич зробили чергову спробу підкорити гору, збираючись вийти на її вершину 25 січня, коли за прогнозом мало бути ясно. Однак за кілька днів до цього погода різко зіпсулась. Проте альпіністи вирішили не відкладати сходження ще на рік. Більше того, вони пішли в альпійському стилі — тобто без кисневих балонів.
26 січня пару бачили на висоті близько восьми тисяч метрів, а дещо пізніше, вже після підкорення вершини (хоч інформація про це ще не підтверджена) — на позначці 7400 метрів і у важкому стані. В Мацкевича почалася висотна хвороба та снігова сліпота, і він не міг рухатися далі. Револь змогла спустити Мацкевича до позначки 7238 метрів, а потім сама спустилася ще на 600 метрів і відправила повідомлення з проханням помочі.
Допомогти зголосилася група польських альпіністів, що була за 200 км, біля вершини К2. Пакистанська влада вимагала передоплату за гелікоптер, за день на краудфандинговій платформі GoFundMe зібрали 80 тисяч доларів, і 27 січня чотири альпіністи з висоти 4850 м почали рятувальну операцію.
За той час Елізабет Револь вдалося спуститися ще на кілька сотень метрів, в неї були сильно обморожені руки і ноги, і далі вона не могла спускатися самостійно. Її доправили в табір, і альпіністи вирішили не продовжувати рятувальної операції: «Врятувати Томека неможливо. Погода і висота не залишають жодних шансів. Спроба такої операції ставить під загрозу життя самих рятувальників, і так вже зроблено неможливе. Це дуже важке рішення. Ми всі сумуємо». У Мацкевича почався набряк мозку, і шансів вижити у нього майже не було. Сила вітру досягала 80 метрів на секунду.
Все ж 28 січня була спроба врятувати Томека, але гелікоптер через погоду не зміг піднятися вище шести тисяч метрів.
Етичну сторону цієї історії коментує філософиня Маґдалена Сьрода.
УРОКИ ТРАГЕДІЇ НАНГА-ПАРБАТ
Можна на кожного накласти обов'язок рятувати, ризикуючи власним життям, інших — але з цього вийде тільки лицемірство.
Колись один з моїх студентів пробував писати роботу про "етику гімалаїстів"; він сам піднімався в гори і опрацював багату літературу, присвячену численним героям гір. Роботи, однак, він не написав, бо хоч нараційну частину йому вдалося розбудувати понад міру, та мериторичні висновки стосовно етики були дуже бідними. Фактично, в нього вийшов лиш один висновок: вище 6 тисяч метрів етика — як кисень: розріджується, залишаючи за собою дві норми: безумовну, що наказує вижити за будь-яку ціну, і умовну — про поміч іншим в потребі.
Ця перша навіть не є етичною нормою. Це інстинкт. Людина, очевидно, може долати свої інстинкти, коли має сильні аргументи — але брак кисню унеможливлює формулювання будь-яких аргументів. Поміч іншим в потребі виглядає нормою, загальнообов'язковим принципом, але є вторинною щодо потреби врятувати власне життя. Всі інші дії, що виникають поза ці дві норми, мають (вище кількох тисяч метрів) героїчний характер. У етиці вони називаються суперероґаційними (supererogation — надмірно добрі справи), і навіть не варто запам'ятовувати цього слова, бо поведінка, якої воно стосується, не може бути предметом наших претензій.
Лешек Колаковський сказав би, що характерна для кодексової етики симетрія обов'язків і вимог тут не збережена. Бо ж ніхто не може вимагати від інших героїзму чи змушувати їх до нього, тож треба визнати факт покинення під Нанга-Парбат вмираючого колеги таким, що виходить за межі моральної оцінки. Звичайно, можна накласти на кожного обов'язок рятувати інших, ризикуючи власним життям, чи обов'язок чувати в екстремальних умовах біля вмираючого, щоб він не був самотнім, але з цього вийде тільки лицемірство (часте, зрештою, явище, особливо в релігійних країнах, що культивують декларативний риґоризм — як в Польщі).
Однак тим, хто обурився поведінкою французької альпіністки щодо польського колеги, лишається певна сатисфакція: докори сумління. Нормальний рівень кисню напевно їх викличе. І з цим треба буде жити. Так само є і в політиці. Харизматичний лідер, — як писав Макс Вебер, — може порушувати будь-які норми, щоб досягти своєї мети. Однак мусить знати, що ніколи не буде спасенний. Навіть якщо повісить хрест в парламенті і буде щоденно молитися, доля спасенного його омине.
В історії, яка сталась на Нанга-Парбат, викликаючи стільки шуму, коментарів і ненависті, з моральної точки зору найістотнішими є дві речі: по-перше, поведінка (героїчна або просто професійна) групи, яка рушила на поміч і здобула половинчастий, однак успіх. По-друге, іспит склала наша здатність надати фінансову підтримку (50 тис. доларів на пакистанський гелікоптер зібрано за два дні!).
Може, це і є наслідком наполегливого поширення Церквою принципу "любові до ближнього", може, навиком, виробленим щорічною підтримкою Великого оркестру святочної допомоги, а може, ми просто любимо помагати на відстані, бо цим втишаємо докори сумління, що не помагаємо комусь ближчому. Бо навіть в середовищі, де кисню вистачає, моральності часто бракує.
Magdalena Środa
Etyka jak tlen. W trudnych warunkach się rozrzedza. Lekcje z tragedii Nananga Parbat
Gazeta Wyborcza, 31.01.2018
Переклад О.Д.
