(3 приводу конкурсу на памятник пок. І. Левинському.)
До ряду могил заслужених Українців на личаківському кладовищі у Львові, прибула несповна перед роком свіжа. Спочив під нею виїмковий, в наших обставинах, чоловік, що дякуючи єдино своїй зелізній енерґії стався одним з передових двигачів і представників промислу в краю, професор львівської політехніки Іван Левинський. Родина покійника, бажаючи пошанувати память свого Батька і визначного українського громадянина намогильним памятником, розписала конкурс на проєкти. Числючися з тим що так індівідуальні черти покійника як і його становище в громадянстві не були тайною навіть для ширшого загалу, конкурсові умови полишали евентуальним учасникам змагань вільну руку в доборі форми і виразу для монументу, який мав би говорити грядучим поколінням про те, ким був і чого в життю доконав професор львівської політехніки Іван Левинський. Занім одначе візьмем під увагу результати вирішеного на днях конкурсу, мусимо завважити, що є він на галицькому ґрунті першим в свойому роді.
Досі вирішувано того рода питання доволі просто — дорогою замовлення. Добре, коли сотворення намогильника для котрогось із заслужених віддавано поодиноким замітніщим артистам, як приміром намогильник для Володимира Барвінського хочби й польському артистови Лєвандовському чи для Кулачковського — українському артистови Терещукови. Частіще всього одначе, такі "роботи" виконувалися холодними руками безіменних камінярів-фабрикантів, які для пошанування найкращих в українському народі не могли добути зі себе нічого, понад шабльоновий сентименталізм городських кладовищ. Так було з намогильниками навіть для Маркіяна Шашкевича або Адама Коцка.
Одначе, коли до сього часу, того рода практики могли мати бодай субєктивне виправданнє, то в обличю зівсім позитивних результатів вирішеного на днях конкурсу на памятник Івана Левинського, того рода скороспішне полагоджування справи повинно перейти раз на все до історії. Не дивлючись на те, що речинець для надсилання проєктів був може за короткий, а прикрі умови комунікації не всім позволили взяти участь в конкурсі, результати закінчених отсе змагань, мусимо вважати щасливими.
В першу чергу важне для нас те, скільки внесли ці змагання цінного і нового в скарбницю нашого молодого мистецтва. Бо кожен проєкт на храм чи памятник не перестає бути позитивним виявом творчої енерґії навіть тоді, коли він з технічних чи других причин не міг би бути виконаним. З хвилею опущення робітні артиста стається він, незалежно від обставин, доконаним фактом, з яким історія мистецтва мусить числитися. Виходючи з того становища, вважаємо результати вирішеного конкурсу — щасливими.
Найвідповідніщим для пошанування памяти І. Левинського признало жірі проєкт архитекта Грицая. Поважний своєю простотою, спокійний лагідністю гран і орнаментики, гармонійний в красках ужитого матерялу шестистінний цокул з наклоненою чоловою стіною, відповів усім вимогам місця і стоячих до розпорядимости матеряльних засобів. Правда, про покійника, якого могилу призначено йому украсити, проєкт арх. Грицая говорить дуже мало. З рівним успіхом міг би він стояти ледви не на кождому гробі і в цьому його недостача.
Бігуновим противенством цього мовчаливого архитектонічного твору була скульптурна алєґорія долота невідомого у нас досі різьбара Заставного з Ярослава, якому жірі признало третю нагороду.
З фотоґрафічних знимок проєкту, якого ориґіналу не міг артист надіслати, важко було виробити собі вражіння цілости. В кожному разі був це проєкт, що хотів, а може й говорив про життєві змагання Покійника найбільше. Одначе для наміченої мети він не підходив. Абстраґуючи від того, що для нього нема на гробі Левинського місця, чотири постаті його алєґоричної композиції не давали того вражіння спокійної монументальности, якої в першій мірі дожидаємо від намогильника. В кипучій метушні городської площі він сповнив би своє завдання безумовно краще, аніж цвинтарному затиші. Без огляду, одначе, на можливість використання цього проєкту дав він нам змогу познайомитись з новою, незнаною дотепер у нас індівідуальністю артиста, який бeзсумнівно багато вміє, сильно відчуває, коли ніщо цьому не перешкодить, відіграє в нашому мистецькому життю призначену для себе ролю.
Проєктом, якому б ми признали посередне місце поміж мовчаливістю першого і палкою вимовністю другого, є проєкт архитекта Лушпінського. Трохи холодний в строгій гранчастости своїх обрисів, відповідає свому завданню найкраще. Шестистінний цокул в кількох ступіннях, а на ньому прекрасний романо-візантійський капітель кольони, якої зломаннє покрите саваном... No mulra sed multum... тільки без цього мертвого мимо своїх рознятих крил вірла з боку, що міг би говорити про що тільки воля, але говорити зовсім непотрібно.
З відкинутих проєктів згадаємо тільки прекрасний проєкт в стилю "модерн", означений девізою "Маґ". Він гарний і величній, дарма, що для намогильника І. Левинському зовсім не надається. Котрий із згаданих пpoєктів стане на могилі пок. І. Левинського, не знаємо. Ми підчеркнули тільки тих кілька позитивних черт внесених конкурсом в характеристику мистецького руху наших днів.
[Громадська думка, 18.02.1920]
18.02.1920