І. Родив ся 1875 р. дня 23. цвітня в Порогах, Богородчанського повіта. Коли Модест мав несповна 2 літа, відумер на грудну недугу його батько, що був священиком. Небавом померла й мати. Одинока сестра вийшла за муж за священика Сіменовича. В школах був слабим учеником, але добрим рисівником. По матурі записав ся в Кракові на Академію красних штук. Жив в біді. Свояки висмівали його, що нічого з нього не буде. Стрий давав йому місячно на удержання 15 золр., що лишилось з асекурації по батькови. Стрий Іван був священиком в Королівці коло Товмача. Родина матери, Кисілевські, були богаті люди, але не хотіли помочи. Мешкав зі складачами (зецерами) в темній хаті, де не міг нічого рисувати. Жив сухим хлібом, чаєм та "скравками". Занедужав на жовтачку. Несподівано отримав в Академії II. конкурсову нагороду за рисункову працю "Акт". Директор Фалат висилає його на відпустку на май на село. Вертає знова до праці і дістає знова нагороду. Родина милосердить ся тоді і докладає місячно пятку і починає инакше до маляря відносити ся, довідуючись з часописей, що Модест дістає одну нагороду по другій. По скінченню Академії мав він 25 літ.
Вертає до рідного краю. В Станиславові помагає Макаревичеви малювати церков. Заробляє місячно 100 злр. Тут стрічаєть ся з професором рисунків Ємілем Бернардом, який його намовив, щоби вніс подання до Шкільної Ради з прошенням о надання по нім посади учителя рисунків. Стає асистентом учителя рисунків в реальній школі. Саме тоді пізнаєть ся з Преосв. Митрополитом, який був тоді Станиславівським владикою. Стріча наступила на руштованню церкви. По кількох візитах пропонує Ексцелєнція стипендію на виїзд за границю. Модест резиґнує з посади, і їде до Монахова.
В Монахові робить копії Дірера, які є в салі митрополичої палати, двох апостолів Петра і Павла, Марка Євангелиста. В той спосіб відплачуєть ся Митрополитови, який запрошує його до Прилбич. В Прилбичах займаєть ся ним Мати Митрополита, що висилає його до п. Собанських (брат Ексц. Митрополита Александер оженив ся з п. Coбанською). Там вчить він брата ґрафині, Шептицького, малярства і заробляє портретами, прим. молодого Собанського та пейсажами. Відтак виїзджає на 2 роки до Парижа. По повороті вчить Казиміра Собанського, пізнаєть ся з дальшою родиною свойого меценаса з п. Бжозовською (вона з дому Грохольська) і з талановитою Зосею Бжозовською. Їде знова до Парижа, а по році стрічаємо його в домі п. Собанських.
Тоді женить ся Модест Сосенко з Михайлиною Ляйґер, донькою інжинєра Німця. Подруже не було щасливе.
Велика гризота погіршає його здоровля. В році 1915. покликують його до війська. Перебуває тяжку кампанію в Італії, прим. в Соl di Lana. Дістаєть ся до офіцирської школи. Як хорунжий їде до Чорногори і Дальматії. В лютім спить на голій землі та покриває ся морозом. Від того часу починаєть ся чахотка. Висилають його до Кракова. Занепадає на еспанку. Горячка його вже більше не опускає. З віллі Стики у Львові забирає його добрий Покровитель до своєї Митрополичої палати, де й скінчило ся його страдальне життя в ночи з 4. на 5. лютого 1920 р.
Смерть забрала нам з Сосенком чи не найліпшого українського церковного маляря. На тім поли завела ся у нас латинізація церковної штуки, яка є проявою занедбання сеї галузи національної творчости. Саме Coсенко відновляє і відмолоджує наше церковне мистецтво і його традицію. Яко другий кустос Національного Музею звозив до Музею образи, на яких слідні впливи візантики. Він їх спершу не любив; пізнійше вглубив ся в їх взори і красу. Почав шукати доріг, якби вийти зі старої школи. І попав на добру дорогу. Почав взорувати уклад і візантийський рисунок, який дає на золотім, що правда тлі, але дає останньому українську орнаментику на тлі етноґрафічних мотивів, які збирав в Київі і в инших музеях. Ісус Христос і Матір Божа в Рикові та Євангелисти в тім іконостасі заховують ще традицийний візантійський стиль, але церков в Підберізцях передовсім вітражі, церков в Золочеві і обі салі Музичного Інституту ім. Лисенка, з яких найкрасша є Мала саля — свідчать вже о виробленім стилю Сосенка. Він вже вийшов зі старої наслідовної школи і дав прегарні нові питомі українські мотиви. Се будуть найориґінальнійші твори сього рода. Найгарнійшою церквою, яку небіщик змалював — се церков в Більчу Золотім, що лежить на поґраничю обох наших українських територій. Особливо гарний є образ "Тайної вечері" на фронтовій стіні, яку ціхує орнаментика ніби візантійська, але на тлі народних мотивів.
В церкві в Славску розложені ангели на тлі неба і летять один за другим. Дуже добрі є там його Євангелисти. Образ його Покров Богородиці був на виставці Евхаристичного Конґресу у Відні. Його закупив Преосвящений Будка. Образ Вознесіння, який змалював артист на замовлення мітрата Білецького (за 500 зол.), не знаю, в якій церкві находить ся.
Його пляни до малювання львівської волоської церкви не принято ізза критики п. Чоловського а саме задля того, що мають українські мотиви. Замітні є його гарні копії Фра Анґеліка, які робив у Фльоренції з музею св. Марка. Вони тепер в митрополичій кімнаті. Мальовані темперою, яка послідує фрески. Саме через приноровлювання "темпери", якою давнійше малювали, — дістав він характерний тоненький рисунок, який олієм не дасть ся осягнути. Небіщик робив також копію Ріберри з Лювру, зложення Ісуса Христа до гробу (тепер в митрополитій кімнаті).
Богато поменших образів розійшло ся по Галичині, а ще більше шкіців, з яких кілька прим. гора Ловчен (остання його робота), вид з Підберезець, св. Юр є у автора сих стрічок.
[Нова Рада, 14.02.1920]
14.02.1920