Ті галицькі політики, що завжди обвинувачували наддніпрянських Українців в зраді принціпам Соборної України і виправдують перехід галицької армії до Денікіна тільки стратеґічними мотивами та тяжким становищем війська, і, доказуючи непричетність до сумних подій в листопаді 1919. р. галицького уряду та "диктатора", очевидно або не знають нічого про "галицьку політику" в Парижі, або бажають приспати громадську думку і обманити українське суспільство. Що це так, потверджують отсі документи, які розсилає так званий "Український Національний Комітет," в склад якого увійшли Галичане, бувші члени та секретарі Делєґації Української Народньої Республіки на Мирову Конференцію. З них ясно, що п. Панейко та Томашівський і компанія тепер працюють вже отверто в злуці з Росіянами проти самостійности України і за федерацію з Росією, що вони робили раніше, але таємно. В цей комітет увійшли також бувші гетьманці: пан Вишневський, відомий своїми екзекуціями над українським селянством, як був він товаришем міністра внутрішних справ при Лизогубі, особистий секретар бувшого гетьмана п. Моркотун і т. п.
Нам відомо, що п. Панейко з бувшим "диктатором" та членами свого "комітету" поробили всякі заходи перед Американцями, що-б одібрати від української кооперації те майно, яке закупила була Українська Делєґація у Американців і передала нашим кооперативам для перевозки його на Україну, мотивуючи своє домагання тим, що Український Уряд перейшов на бік большевиків, що Українська Республіка перестала істнувати і т. п. А тим часом за допомогою Росіян ці галицькі політики бажали-б його одержати в свої руки, що-б використати це майно для орґанізації з українських полонених (Галичан) в Італії певну боєву частину і перевезти їх до Херсону — Миколаєва для допомоги Денікіну. Вони вірять ще й досі, що галицька армія знаходиться як автономна військова одиниця в армії Денікіна, й бажали-б збільшити її українськими полоненими з Італії та зодягти і обути всю галицьку армію тим майном, яке купила Делєґація з великими труднощами, затратила на це великі гроші і багато праці та часу.
Ми не бажаємо цю "галицьку роботу" в Парижі кваліфікувати, а тілько звертаємо на ці факти увагу українського суспільства, особливо галицького. Ми бажали-б почути про цю "галицьку політику" думку особливо тих членів "Національної Ради," що знаходяться у Відні і ще й досі твердять, що вони обстоюють суверенність Соборної України.
Можливо поміж ними є ще такі наівні члени, що довіряють заявам пана Панейка і ин., як то було з деякими Наддніпрянцями кілька місяців назад. Час вже цим людям одмежуваться від тої політики, яку провадять тут від їх імені "федералісти'' з "Українського Національного Комітету" в Парижі. Пройде час і буде пізно — українська громадська думка матиме право вирішити, чи "Українська Національна Рада" була солідарна з ними, а між тим Мирова Конференція все більше нахиляється до того, що-б визнати фактично Українську Народню Республіку. Ми маємо деякі відомости, що це можливо буде зроблено ще в цьому місяці, як що на Україні наше становище не погіршає.
І всякий Українець тоді скаже, що Великі Держави Антанти визнали Україну навіть проти волі деяких галицьких політиків, які, вважаючи себе не утопістами і не большевиками, а "реальними політиками", пішли з московськими реакціонерами імперіялістами не тільки проти волі українського народу, а і проти волі Антанти, якій вони кланяються в ноги, засліплені проблєматичною силою світової реакції.
У всякому разі визнання Української Республіки не за горами, і не в силах перешкодити цьому бездарні та близоруки-політики з "Галицької Делєґації в Парижу."
Париж, 25. січня 1920.
Воля
07.02.1920