Варшава, 20. січня 1920.
Найблища весна принесе нам події незвичайно важні і для вирішення української державности.
Коли перед місяцем антанта провізорично застановила виконання відомого статута для східної Галичини і звертаючися до Польщі заговорила устами Клємансо про кільчастий дріт проти большевиків, значна більшість польського народу з одушевленням приняла цю постанову і цей зазив і готова була понести свій кільчастий дріт що найменше до Дніпра.
Всі знаки на землі і на небі вказують, що діяльність польського міністра закордонних справ Патека в Парижі йшла також шляхом орґанізації чинної боротьби з большевиками під головним проводом Польщі.
Представники уряду У.Н.Р. в Варшаві, рахуючись з цим фактом і відносинами, які тимчасом по упадку Денікіна витворилися на Україні, заявили свою готовість підперти цю акцію, вважаючи можливим прискорити в цей спосіб орґанізацію української державности.
Тимчасом ідуть в світі події за подіями, які не можуть проминути безслідно і для найблищої польської політики на Сході. Большевики звернулися до Польщі з зазивом заключити мир, ця сама антанта, яка проповідує ідею протибольшевицького кільчастого дроту при головному уділі Польщі, сама рішилася увійти в торговельні зносини з совітською Росією, — Клємансо yстyпив з публичної арени.
Провідники польської партії соціялістичної із здвоєною енерґією підчеркують по всіх цих подіях свій давний клич: Кіньчім війну, мирімся з большевиками! Польські народові демократи, які ще недавно з одушевленням заявилися за походом польського кільчастого дроту до Дніпра, думаючи, що цим шляхом дійдуть до найкращої для Польщі розвязки польсько-російського порозуміння коштом України, тепер уже також здезорієнтовані і закликають в своїй пресі польське міністерство закордонних справ, аби воно нарешті обявило ясний шлях польської політики на Сході, чи битися Польщі з большевиками, чи миритися з ними.
Вирішення цеї справи, розуміється само собою, не легке. Хто сього дня може напевно сказати, чи большевицький зазив до Польщі: Мирімся! поважне бажання Лєніна і Троцького, чи тільки тактичний маневр?
Війна большевицької Росії проти Польщі булаби в цілій Росії дуже популярна а знищити Польщу — льоґічна консеквенція большевицького розгону по остаточному розгромі Колчака, Юденіча і Денікіна. І не всі однакову дають відповідь на питання, яка ідея сильніща і більш реальна у московських большевиків: самоозначення народів аж до відокремлення їх від Росії, чи перенята большевиками стара ідея русского імперіялізму, допускаюча в цій новій формі щонайбільше федерацію автономних нерусских народів в єдіній, нєділімій большевицькій Росії. Годі не бачити наприклад в цьому факті, що особливо тепер поступає до большевицької армії і до їх державних інституцій так багато царсько-русских ґенералів, старшин ґенерального штабу, русскої аристократії і буржуазії передовсім цього політичного резону, що ці переконані антібольшевики бачуть в московському большевизмі одиноку покищо всерусску силу, яка утворює єдіну і неділіму хочби покищо ще і большевицьку Росію. Ці елєменти вже напевно будуть перти большевиків на лінію старої московської політики зглядом усіх нерусских народів давного царства. Ці і инші сумніви витворили тепер в Польщі цілком неясну ситуацію. Польща ще не заявила остаточно, яким шляхом піде вона в найблищій будучині на зустріч большевикам. Всі чекають, з чим повернеться на днях міністер Патек.
Ясна річ, що керманичі української державности мусять мати і мають вільну руку в своїй політиці зглядом большевиків, одначе так само ясно, що така чи инша східноевропейська політика Польщі і цілого Западу зглядом большевиків буде мати велике значіння і для нас. Мусимо мати на увазі всі можливости і сяк чи так вже тепер, поки сніг на степах, зібрати свої сили для захисту Української Народньої Републики.
Вперед!