З Білорусі долинули нові невтішні вісті. Після недавніх протестів супроти поглиблення інтеграції з РФ було затримано чимало білоруських громадян, а серед них — і письменники, мої друзі, і друзі моїх друзів. Це два Уладзіміри, два Владі, два Володимири — Някляєв і Арлов. Обоє — справжні громадяни. Обоє — надзвичайно світлі люди, якими Білорусь може тільки пишатися.
Уладзімір Някляєв — абсолютно полум'яний білоруський поет. Його рядки вже вилиті у бронзі в центрі Мінська, у прямому значенні. Поясню: вірш Някляєва прикрашає невеликий меморіал під обеліском Перемоги на їхньому проспекті Скарини, тепер — Незалежності. Тобто “Незалежнасці”, так звучить білоруською. До неї, Незалежності, ми ще повернемося.
Тим часом Уладзімір Някляєв — особа вельми знана. Він кандидував на президента на останніх, здається, виборах, а потім, як і більшість кандидатів, був арештований і відбув певний строк ув'язнення. І в рідному краї арештовувався вже неоднораз. Попри це все, Някляєв дуже активний, часто буває у Києві, принаймні в “Купідоні” я його зустрічаю разів три-чотири на рік. Дуже енергетичний, харизматичний поет і максимально позитивний чоловік. Класик білоруської поезії і водночас дуже молодий, і зовнішньо, і душею. Знаю Някляєва ще з пізніх радянських часів — і він завжди лишався для мене одним з найважливіших моїх друзів у Білорусі.
Другий Владьо — Арлов. Після відходу Васіля Бикава, мабуть, найсильніший білоруський прозаїк. І поет надзвичайно цікавий. Ще 2005-го року я переклав його збірку повістей та оповідань “Реквієм для бензопилки”, її випустило видавництво “Факт”. Арлов — гарний стиліст, історик за освітою, і його твори мають той присмак справжньої історичності, навіть коли в них оповідається про авторове дитинство не у княжому, а в радянському білоруському Полоцьку на межі 50-х і 60-х років минулого сторіччя. Арлов відіграє в сучасній білоруській літературі надзвичайно важливу роль, він далеко не просто письменник, він один з “важковаговиків” сучасної інтелектуальної Білорусі. Окрім української, його твори перекладені ще багатьма мовами Європи і світу. Також сам Уладзімір Арлов перекладав білоруською прозу Валерія Шевчука, що для українського читача книжок має бути найкращим маркером щодо цього письменника.
І ось свіжа інформація з Білорусі: "Уладзіміра Арлова судзілі за эсэ на плошчы"
Отож, як сформульовано чиновниками, Владьо брав участь у несанкціонованій акції. Його участь полягала в тому, що він у мікрофон зачитав свій есей “Незалежнасць — гэта...” (“Незалежність — це...”). Твір цей датований 1990-м, і я переклав його українською вже багато років тому. І ось кілька днів тому білоруському письменникові білоруський суд ухвалив вирок за читання свого тексту. Це безглуздо і ганебно. Арлову присудили грошовий штраф, це поки ще не ув'язнення. (Хоча й ув'язнення відбували вже поети в Білорусі за свої вірші, Славамір Адамовіч тому приклад.) Хочеться протестувати, хочеться донести свою незгоду, хочеться підтримати друзів-письменників.
То ось він, цей текст Арлова, за який його покарано: "Незалежнасць — гэта..." («Незалежність – це…»)
знимки Тані Давиденко
13.01.2020