Гріх обжерства, лінивства і гордості?

 

У нашім помешканні була одна кімната, куди нам з братом не можна було заходити. Вона вважалася окремою квартирою, і там жила наша тета Міра. Лиш кілька разів я опинявся трохи далі за дверима до того загадкового світу. Відразу за входом була велика щілина-ніша, в якій стояло ліжко на підвищенні із складених цегол, до ліжка вели дерев'яні східці, а весь інший простір займали книжки: на полицях, у шафах, стосами, купками довкола подушки, всюди. Тета Міра не могла без читання, не могла без книжок. Вона була найерудованішою людиною серед усіх, кого я знав і знаю досі. Все прочитане залишалося у її голові не просто недоторканим запасом, а як чудесна мозаїка, до якої у потрібному місці нова книжка додавала ще один камінчик картини світу. Мірина властивість полягала ще й у тому, що вона могла безконечно довго і дуже цікаво розповідати і про кожен фраґмент, і про визначені лінії, що проходили через мозаїку. Їй пощастило, бо вона пристрасно цікавилася історією різних речей і явищ, вона співпереживала біологічні науки і мала можливість жити так, щоби книжок, які вдовільняли її інтерес, було достатньо. І це при тому, що більшість прочитаного не осідало вдома. Вона регулярно робила закупи у книгарні іноземної літератури, але так само регулярно здавала книжки у комісійний магазин, втрачаючи на відсотку, але виграючи у місці. Після її смерті я ще якийсь час возив пачки з її кімнати до львівських комісійних, і за них отримував гроші наперед, а певне коло львівських читачів почало орієнтуватися на мої приїзди, щоби не пропустити чогось особливо цікавого. І все ж більшість її бібліотеки прорвало загату закритої кімнати і влилося у нашу книгозбірню, яка з того часу заполонила усі закутки дому.

 

 

 

Оглядаючи час від часу цю книжкову інвазію, я люблю розмірковувати про природу і типологію читання. А також збирання книжок, що, очевидно, є чимось іншим, бо я ще досі не прочитав усього того, що свого часу набув сам, а зворотно – дуже багато книжок, які стали для мене фундаментальним чтивом, не є присутніми у моїх шафах.

 

Пам'ятаю ті часи, коли жадані книжки передавалися з рук в руки, коли їх треба було прочитати за ніч, що крім всього іншого перетворювало наступний день на неповторне сновидство. І пам'ятаю дивовижні непояснені крихти, які досі пам'ятаю із всіх книжок, про які не пам'ятаю більше нічого.

 

Щось подібне було з моєю бабцею. Вона також читала щодня, щоправда на ніч, врешті засинаючи. Від якогось часу я став її постачальником лектури, бо вона як кокаїніст потребувала все новішої і більшої дози. При цьому не дуже пам'ятала, що вже читала, а що ні. Передовсім назви їй вже нічого не промовляли. Отримуючи від мене нову порцію, вона часто бралася захоплено читати щось свіже, заки не натрапляла на якийсь один фраґмент, або речення, або епізод, або опис, або прізвище чи топонім, які колись засіли у глибинах пам'яті, а тоді стали тою горсткою гірського снігу, з якого за декілька секунд формується повноцінна лавина.

 

Отож тепер, коли я чую заклики до читання, то цілком згоджуюся з ними, бо вважаю книжки великою особистою пригодою. Однак не цілком погоджуюся із раціональною арґументацією, коли починається переконування у тому, наскільки це корисно і наскільки успішно. Так, корисно і успішно настільки, наскільки корисним і успішним є будь-який досвід, будь-яка пристрасть, будь-яка пригода, будь-яка залежність, будь-яка свобода. Звичайно, щоби це зрозуміти, треба прочитати певну кількість книжок. Бажано не корисних, але міцних як ром. Тут цілком погоджуюся з двома геніями: Подеревянським (що все потрібне треба прочитати до трицятки) і Кішем (що людина, яка прочитала одну книжку, є набагато небезпечнішою від тої, котра не прочитала жодної). В кожному разі вдалим є життя, в якому можливість читання стає розкішшю, а не мусом. Я в дитинстві вилабався до того, що навчився витягувати кайфові штуки навіть із відверто поганих книжок. Або довго утримуватися від прочитання чогось шедеврального, тривалий час уявляючи собі, яким же ж то може бути. 

 

І від цього вже тільки один крок до усвідомлення, що ти сам стаєш перфектним персонажем захоплюючої книжки.

 

Як казав один мандрований божевільний, що був записаний у всі сільські бібліотеки в долині Пруту, моїй бабці, коли не міг переповісти зміст щойно прочитаного роману – тето, ви мене розумієте.

 

 

 

28.11.2019