Що таке геноцид? Вікіпедія пропонує таке визначення: цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими, корисливими або релігійними мотивами. До таких дій належать:
• вбивство членів цієї групи;
• нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
• навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
• дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
• насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.
Голодомор уже сам по собі повністю підпадає під це визначення геноциду. В історії Голодомору були всі перелічені складники, не лише котрийсь із них! На перший погляд може здатися, що йшлося про знищення селянства як класу, але й це вже геноцид: класовий геноцид. Насправді Голодомор мав далекосяжнішу мету і був лише одним зі складників обʼємнішого процесу. Тут ми підходимо до потреби ширшого означення терміну «геноцид», а саме: цілеспрямовані дії з метою фізичного і/або культурного знищення народу, етносу, нації, спільноти.
Коли в листопаді тисяча девʼятсот сорок третього року львів'янин Рафал Лемкін уперше оприлюднив цей термін, то мав на увазі програму повного знищення євреїв нацистами, знищення саме фізичного. В цьому застосуванні такого змістового наповнення було цілком достатньо. Термін повністю описував здійсненюваний акт. Однак якщо ми поглянемо на нищення інших етносів, релігійних чи культурних спільнот упродовж найновішого часу (останніх кількох сторіч, а особливо – двадцятого і навіть двадцять першого), то ми зрозуміємо, що термін «геноцид» потребує розширення, геноцид мав різні вияви і варіації, зате його суть завше була та сама. Проілюструю це на прикладі українців.
На відміну від нацистів, які розробили і втілили комплекс заходів, спрямованих на фізичне знищення євреїв, заходи імперської Росії, СРСР і сучасної Росії Путіна безпосередньо не спрямовані на фізичне винищення українців. Їхня мета – духовно-культурне знищення, елімінація ознак та атрибутів, які могли би свідчити про їхнє існування і самобутність саме як українців – від держави до мови і Церкви, які би могли демонструвати їхню інакшість, відмінність і відрубність від росіян.
«Ставайте росіянами, гомосовєтікусами чи – сьогодні – частиною русского міра, і вам (у фізичному плані) нічого не загрожує, ми охоче приймемо вас у свої обійми, зрештою, скільки українців стали знаними на цілий світ саме як російські конструктори, композитори, художники, військовики».
Фраза про один народ, неодноразове заперечення президентом Росії факту існування і самобутності українців вже є актом вербального геноциду. Геноцид нацистів проти євреїв почався саме з вербальної форми – маніакальних расових теорій, задовго до приходу націонал-соціалістів до влади в Німеччині, і щойно тоді перейшов у стадію фізичного втілення.
Оголошення українців фашистами, їхня тотальна дискредитація в російських ЗМІ та підконтрольних російській владі українських та світових ЗМІ передувала збройній аґресії – окупації Криму і війні на Донбасі. Мораль очевидна: якщо ви не станете русскім міром, ми вас фізично знищимо, що відбувалося впродовж сторіч і відбувається де факто сьогодні. Цей геноцид продовжується сьогодні на окупованих територіях – Донецької, Луганської областей і Криму, де нищиться все українське: мови, школи, музеї, памʼятники, церкви.
Фізичне знищення українців – дієвий елемент і частина знищення українців як культурно-політичної спільноти. Знищували, коли українці чинили опір такій політиці. В цьому руслі варто тлумачити Голодомор як частину довготривалих заходів зі знищення українства, емоційно і квантитативно це – апогей розтягненого на кілька сторіч геноциду, який, як бачимо з заяв і подій останній шести років, не припиняється.
Елементами цього геноциду були заходи з використання українців як рабської трудової маси – починаючи від доби Петра I до будівництва Біломор-каналу та совєтських колгоспів, заборона і боротьба проти української мови, літератури (Емський указ і Валуєвський циркуляр, заходи в період СРСР), культурного і релігійного життя, поетапна ліквідація всіх прошарків, в яких репрезентувало себе українство: наукової, політичної, військової, культурної еліт, духовенства і селян. Лінґвоцид, як його слушно назвала Лариса Масенко, став чи не найнаполегливішим засобом боротьби з українцями, включно з викиданням літер з абетки і спалюванням книг у монастирях та книгозбірнях, цих матеріальних виявів памʼяті спільноти, відтак – її самобутности. Немає мови – немає нації, у випадку України саме про це йдеться.
Тож поняття геноциду обовʼязково варто розширити на цей культурно-духовний аспект. Фізично ви можете вціліти, та це вже не ви. Саме в цьому руслі доцільно прочитати історію каральних акцій проти українців – від початку вісімнадцятого сторіччя до останніх подій.
23.11.2019