В половині липня 1918 р. виїхав я на Україну з 4 австр. кав. дивізією, що стояла тоді в Тернополі й після заключення мира з Україною творила граничну сторожу від України здовж Збруча. Ми приїхали насамперед до Катеринослава, а відтак поїхали ще 300 км. на схід до Юзівки (української Моравської Острави), де в копальнях вугля і заліза та в ріжних заводах працювало в спокійнім часі понад 70.000 робітників, а тепер було їх не більше як 10.000. Перед якими 50 літами прибув тут Анґлієць Юз і побудував перші копальні; від него й ціла оселя взяла свою назву. Від численних фабрик повно тут в повітрі вугляного пилу, що осідає на одежі, лиці й руках.
Зараз на схід від Юзівки пливе потічок Кальміюс, який творить границю України від Дону. 40 км. на північ від Юзівки була знов лінія демаркаційна, яка ділила південну Україну т. зв. сферу австрійських інтересів, де були австрійські війська, від північної України, т. зв. сфери німецьких інтересів. Нашим завданням було удержувати порядок і ставити сторожу на дермаркаційній лінії, щоби людність, що жила на північ від демаркаційної лінії і німецьке військо не перевозили збіжа й паші з полудня.
Населення в околиці Юзівки є переважно українське, денеде є московські села (як пр. Скотовате), навіть на Донщині аж по Таганрог є багато українських сіл. В деяких селах маються люде добре, але є й бідні села як пр. Григорівка на полудне від Юзівки, де селяне мають ледво по 1 десятині землі. Зате Німці, яких тут повно й які живуть тут не лише хуторами, але цілими селами (як пр. Баранівка коло стації Очеретино) великі багачі; ніхто з них не має менше як 300 десятин землі, а хати їх гарнійші від дворів в Галичині. Видно, що правительство не дбало про місцеве населення, коли така ріжниця між добробутом корінних мешканців і кольоністів. Німці походять з околиць Ґоляндії, є по найбільшій части менонітами, жили давно на ocтрові Хотині, на Дніпрі, де колись була Січ, а відтак продали там хазяйства і неслися дальше на схід, де земля була дешевша. Деякі з них пробували вже щастя в Америці, але вернулися назад, бо як говорили, землі там повно, але нема робучої сили, треба все самому робити, нема кому казати: "Іване, піди-но, зроби-но". Лише на Україні є дешева земля й дешева робуча сила. Німці гарно зорґанізовані, мають свої школи і свої ґазети.
Наше запотрібування в харчах покривали ми дорогою реквізиції. Притім показалося, що в тутешних людей сильно розвинена громадська самопоміч. Бачили ми се хочби з того, як вони радили собі зі всілякими реквізиціями. Так в однім селі брали ми денно 100 літрів молока й платили по 20 коп., а тимчасом на базарі була ціна 50 коп. за літру. Тому громада ухвалила одноголосно на зібранні т. зв. "сході", щоби каса громадська платила кождому у кого військо забрало молоко ріжницю між ціною військовою й базарною, то є 30 коп. від літри, а потім дописувала ту квоту до податків і стягала відповідно до скількости десятин. Так було і при других реквізиціях.
(Дальше буде).
[Нова Рада, 09.10.1919]
(Дальше).
Взагалі Австрійці далися добре в знаки вкраїнському населенню, окрім реквізицій головно тим, що відбирали річи, які селяне награбили в поміщиків, мимо того, що був приказ 2-гої австр. армії, що річей, які селяни награбили перед вступленням австр. військ на Вкраїну відбірати не вільно — і що та справа належить в цілости до вкраїнських властей; тільки, колиби грабіж наступила вже тоді, як австрійські війська були в даному повіті, — малося заграблені річи відбірати. Тимчасом коменданти поодиноких відділів не придержувалися цего приказу й щоби приподобатися ріжним дідичам, — відбирали річи, котрі Бог зна коли були пограблені. Ще поки була Центральна Рада, то упоминалася о права селян. Я пригадую собі, що в перших днях цвітня ще за побуту в Тернополі, читав я в приказі 2-ої армії, що київське правительство звернулося зі скаргою що комендант австр. залоги в Рибниці на Поділі відібрав від селян річи, які були пограблені ще перед приходом австрійських військ. З цеї причини команда 2-ої армії пригадувала поновно висше наведений приказ і приказала командантови в Рибниці річи назад селянам віддати. Однак коли Центральна Рада уступила а її місце заняв гетьман не звертано ніякої уваги на виконання цего приказу.
Я бачив, що за часів гетьмана сиділи по адміністраційних урядах ті самі урядники, що були ще за часів царських. Лише в шкільництві і по залізницях видно було український напрям. На кожній більшій стації були курси української мови для робітників і урядників. В багато місцях, як приміром на стації Очеретино коло Юзівки українська залізнича школа мала науку ранком, — а руська вечером, — так, що дуже часто навіть руські посилали своїх дітий до української школи, бо воліли, щоб їх діти вчилися при сонішнім світлі ніж вечером.
В деяких кіосках на залізниці (пр. в Ясеноватій коло Юзівки) обовязував припис, що українських ґазет і книжок не можна виписувати в меншім числі примірників як руських і т. и. Адміністрація і поліція бачили те все, але потішалися, що прийде час, коли і на залізниці і в шкільництві настане старий режім, — тим більше, що за гетьманщини поняття України ставало чимраз більше тотожним із системом попирання дідичів.
Коли Болгарія скапітулювала, зредуковано число військ на Україні і 4. кав. дивізія відійшла на полудневий фронт, а мене приділено до XII. корпусу в Катеринославі; тут мене застав і памятний для Галичан день 1. падолиста. Вістки, які в тім часі доходили з Австрії, були вправді неясні, але чимраз більше ставало певним, що війна скінчена і треба вибиратися до дому. Тішилися жовніри, журилися "лянґедінери і другі штандові. Висланий в перших днях падолиста до Підволочиск післанець вернувся і доніс під якими умовами можна переїхати Східну Галичину.
До 10 падолиста виходив ще в російській мові видаваний дневник ХІІ. Корпусу: "Екатериньскій Вѣстникъ". Дневник цей почали видавати Австійці ще в цвітни зараз тільки як прийшли до Катеринослава. Редактором був австр. оберляйтнант, чеської народности, а співробітниками місцеві жиди, яких 1/2 року пізнійше по приході большевикiв можна було бачити по большевицьких редакціях. Ґазета мала чи не більший покуп, як прочі три катеринославські дневники, бо подавала радіо-депеші, які XІІ. корпус одержував з Будапешту. Кілька днів перед закритям ґазети прийшло до дрібного непорозуміння між редакцією а командою XІІ. корпусу. Під товстим написом "Долой Габсбурги" подана була радіо-депеша з Будапешту з донесенням, що підчас демонстрацій у Відні кричала товпа такими словами. Число усунено з вуличної продажи і знищено. Хоч ґазета досить розходилася, всеж таки XII. корпус докладав грубі гроші до неї. Мимоволі насуваєся думка, що за ті гроші можна було видавати з більшим пожитком український часопис.
Коли в половині падолиста надійшла до Катеринослава вістка, що проти гетьмана, який заіменував чисто-російське правительство і проголосив федерацію, підняли Січові Стрільці повстання з Білої Церкви, між начальством XII. корпусу можна було пізнати сильний неспокій.
Видано приказ "строгого поготівля" і в ночи на 20 падолиста опустила австрійська залога Катеринослав та відїхала залізницею на захід. Тут треба згадати, що тиждень перед тим прибув до Катеринослава німецький відділ на зміну австрійського.
Зараз на другий день, як тільки Австрійці опустили Катеринослав, 20. XI. зібралося около 40 місцевих Українців, прийшли перед будинок державної варти (поліції) і по короткій перепалці, в якій одного з тих сорок убито, розігнали державну варту та передали її за дані, себ то утримання порядку горожанській міліції, зложеній в переважній части з Жидів. Відтак випустили з арештів тих Українців, яких там австрійці посадили. Між иньшим випущено з арештів отамана Горобця, дуже щирого і діяльного Українця, який лише завдяки нашим сусідам, яких повно було на всіляких компетентних місцях пересидів кілька місяців в арешті.
Отаман Горобець видав сейчас відозву, що переймає власть в імени директорії і хоче жити в згоді з антантою та назвав безумною роботу большевиків, які думають про війну з антантою, якій навіть Німці не могли остоятися. Се підніс тому, бо тоді всі загально думали, що в найблизших днях прибудуть до Катеринослава антантські війська, які змінять Німців. Так оголосив з початком падолиста гетманський ґубернатор з Катеринослава ґраф Чернікофф.
(Дальше буде).
[Нова Рада, 10.10.1919]
(Дальше).
На зазив отамана Горобця прибуло на другий день до Катеринослава багато вільних козаків із сіл для охорони ладу і формування українського війська в Катеринославщині.
В долішній части міста коло двірця тримали службу вільні козаки, а в горішній, де мешкав гетьманський ґубернатор, добровольці з VIІІ-ого укр. корпусу, який оснував гетьман.
В Катеринославі за гетьмана не було ніяких українських військ окрім того VІІІ-oгo корпусу. Той корпус складався з яких 1.500 людий, з того майже половина належала до ріжних штабів, а друга половина творила звичайне кадрове військо. Однак і в тій другій половині було богато царських офіцерів, які служили "на правах салдат", так, що правдивих жовнірів було дуже мало. Тепер той VIІІ-ий корпус заявив охоту перейти на сторону републиканців і післав відповідну заяву отам. Горобцеви, однак цей того предложення не приняв і запропонував VІІІ-ому корпусови, щоб він розвязався т. зн. розоружився а тоді він прийме на службу республиканську тих, яких схоче. Се зробив тому, бо в VIII-ім корпусі було менше Українців а більше руських, які тільки ждали на других добровольців з Дону. Коли VIII-ий корпус цего предложення не приняв, — вільні козаки з от. Горобцем обступили казарми на кінці міста, де той корпус мав поміщення і розпочали з ним мимо спротиву Німців які старалися обі сторони погодити, формальну битву, яка скінчилася тим, що половина осьмого корпусу то є Українці перейшла на сторону републиканців, а друга половина то є руські втекли в ночі а міста на полудне, щоби з оружєм в руці передертися в околиці Криму, де були відділи добровольчеської армії. За ними пігнав отаман Малашко (учитель з Гришина коло Юзівки) зі своєю ґрупою і переслідував їх довший час, але не вдіявши нічого, вернув назад до Катеринослава.
Таким чином остали в Катеринославі лише дві залоги републиканська і німецька. Та в недовзі і з Німцями прийшло до боротьби. Якісь невідповідальні люде стали ширити поголоски не оперті ні на якій підставі, що місцева німецька залога, в якій мимо перевороту в Німеччині панувала взірцева карність, хоче потайки виїхати з Катеринослава з усею збруєю і муніцією і по дорозі продати її большевицьким емісарам і їх прихильникам, яких було повно в підміських фабричних селях. На вість про це місцевий републиканський штаб післав німецькій залозі ультімат, щоби сей час видала всю збрую і амуніцію, а сама без збруї виїхала до дому.
(Дальше буде).
[Нова Рада, 11.10.1919]
(Дальше).
Коли Німці заявили, що збруї віддати не можуть, бо серед непевних відносин не можуть цілком роз’оружитися, прийшло з ними до оружної і арматної битви. Коли упало кількох людий, Німці піддалися, їх розоружено й сейчас відіслано до дому. Сплетня про порозуміння Німців з большевиками показалася неправдивою, бо кільканайцять кільометрів за містом большевицькі банди (зложені виключно з напливового московського елєменту) здержали поїзди з Німцями, зрабували запаси поживи, які вони везли з собою і притім навіть убили двох Німців. Коли Німці опустили Катеринослав місцеві большевики (московські робітники) стали чимраз відважнійше підносити голови і навіть зачали видавати два дневники в російській мові: "Звѣзда" і "Донецкій Комунистъ". Місцевий републиканській штаб не вспів спочатку заняти рішучого становища щодо цих ґазет. Одні в штабі були за тим, щоби ці ґазети закрити, тому що завзивали до оружної боротьби з Директоріятом, другі обороняли свободу слова. По довгім хитанні укр. штаб припинив видавництво тих ґазет і розвязав тайні сходини большевиків, причім завдяки нетактовности висланого, до тої чинности українського старшини убито двох знаних большевицьких аґітаторів братів Соколових.
Сей факт так озлобив большевиків, що постановили за всяку ціну пімститися на Українцях, а що самі мали дуже мало сили то придумали спілку з Махном.
Махно, селянин з Гуляйполя, катеринославської ґуб. був засуджений свого часу за припадкове — як кажуть — убійство на каторжні роботи. За часів гетьманщини удалося йому вернути до дому. Коли побачив, як мадярські й австрійські війська знущаються над народом, зібрав довкола себе кілька тисяч селян (особливо тих, що були в непорозумінню з місцевими поміщиками) і вів партизантку з мадярськими військами, нападав дуже часто на залізниці, задержував поїзди, убивав австрійських та гетьманських офіцерів та багатих купців і фабрикантів. Махно завдавав такого страху австрійським військам, що коли в серпни 1918 р. рушив з Гуляйполя, то в Юзівці було "strenge Bereitschaft" хоч з Гуляйполя до Юзівки у воздушній лінії яких 250 км. Кілька разів його розбивано, але він так, як той вічний Жид все збирав свіжі війська і виринав на ново.
Коли піднялося українське повстання проти гетьмана, Махно удавав, що відноситься досить прихильно до директорії, не перешкаджав селянам іти до републиканського війська й навіть говорив, що то все одно, чи селяне вступають до його війська, чи до републиканського в Катеринославі, але рівночасно додавав хитро, що хиба селянам ліпше служити у своїм місті Гуляйполі як у далекому Катеринославі.
До місцевого републиканського штабу напливали численні запити від орґанізаторів з провінції, як поступати з Махном, чи вести роботу в порозумінню з ним, чи робити так, якби його не було, однак штаб хитався і не давав виразної відповіди, бо одні уважали Махна напів за бандита, а на пів за анархіста й уважали, що для української републики стид приєднювати до себе такого чоловіка, — а другі лічилися з цим, що з огляду на слабу орґанізацію в Катеринославщині треба би вступити в які небудь звязки з Махном і використати його впливи для будови української держави. Вкінці побідила думка перша: не входити в ніякі зносини з Махном. Коли про це довідалися місцеві большевики, постановили цей факт використати і вислали депутацію до Махна, щоби прибув під Катеринослав, тут злучився з місцевими большевиками й спільно з ними заволодів Катеринославом. Махнови та думка подобалася, він сейчас вирушив зі своїм військом з Гуляйполя і прибув 26. грудня до Нижне-Дніпровська, який лежить на лівім березі Дніпра і творить якби передмістя Катеринослава, від якого переділяє його лиш міст на Дніпрі. В републиканськім штабі повстав переполох, бо в цім часі було в Катеринославі ледво 500 козаків, а банду Махна можна було числити на 4.000 до 5.000 мужа.
Ранком 27. грудня став Махно обстрілювати місто і почав перехід через міст на Дніпрі. Однак мимо цього, що Махна сили були майже в десятеро більші від сил Українців, Махно бувби правдоподібно прогнаний, якби не то, що сотник Мартиненко, комендант катеринославського гарматнього полку, зрадив републиканців і зараз у першій хвилі перейшов з цілою батерією на сторону Махна — так, шо републиканці осталися зовсім без гармат. Битва в місті велася чотири дні; особливо зажерті були бої на головній вулиці Катеринослава, катеринославськім проспекті, який є 6 км довгий.
Українці боронилися машиновими крісами проти жовнірів Махна, які мали не лиш свою артилєрію але також гармати зрадника Мартиненка. Махно стріляв на місто, де попало, тaк що жертвою упало понад 150 цивільних людей.
Телєґрафічна звязь була перервана, так, що треба було аж літаком давати знати найблизшому українському військови, яке під проводом отамана Самокіша було в дорозі під Миколаїв, щоби там битися з добровольцями. Літак стрінув Самокіша з його полком Січових Стрільців на стації Долгинцева і дав йому знати про події в Катеринославі, та мимо того ожидана поміч не надходила і місцева українська залога була змушена пятого дня то є 31. січня здати Махнови місто і уступити на полудне від міста.
(Дальше буде).
[Нова Рада, 12.10.1919]
(Дальше).
Та не довго судилося перебувати Махнови в Катеринославі, бо лише кілька годин. Ледви Махно вступив о 10 год. перед полуднем до міста і заіменував зрадника Мартиненка (родом з Верхо-Дніпровська недалеко Катеринослава) комендантом міста а місцевих большевицьких провідників начальниками ріжних урядів тимчасової Катеринославської провінції, як уже того самого дня о 4 год. попол. далися чути з західної сторони міста таємничі арматні стріли, які викликали нечуваний переполох між військами Махна. Се був власне полк Січових Стрільців Самокіша, якого літак стрінув на стації Долгинцева і який зараз по одержанню вістки завернув до Катеринослава, але прибувши на стацію Дієвку, яка лежить на захід від Катеринослава, мусів висісти з поїзду, бо місцеві большевики розібрали були там на кілька кільометрів шини, і удатися пішки під Катеринослав. Рівночасно як Самокіш увійшов до міста зі заходу, — показалася на полудни місцева залога, яка була перше з міста уступила.
Махно взятий в два огні, винісся в коротці з міста, понісши великі втрати від артилєрії підчас переправи через міст на Дніпрі, довгий на 1 км. Новий Рік стрічав Катеринослав вже в українських руках.
4. січня відбувся торжественний похорон 1 сотника і 15 козаків, які погибли підчас оборони Катеринослава. Їх поховали на Соборній Площади, яка лежить в горішній части міста, де Дніпро зміняє свій східний напрям на пoлудневий. Полк Самокіша, який оборонив Катеринослав від Махновців, носив назву Січових Стрільців, тож на памятку сеї події із причини, що Катеринослав лежить в околици давної Січи Запорожської, рішили учителі тамошної укр. ґімназії поробити відповідні кроки, щоби назву міста змінити на Січеслав і при всякій нагоді уживали в письмі слова Січеслав, а лише в скобках додавали Катеринослав. Українське життя стало в Катеринославі чимраз дуже poзвитатися.
Коли за гетьманщини виходив в Катеринославі лиш один український часопис і то лише три рази на тиждень (соц-дем. "Наша Справа"), і чотири російські дневники: Приднѣпровскій край, Слово, Рабочее Дѣло і Екатериньскій Вѣстникъ, то тепер стали виходити аж три укр. дневники: 1. "Републиканець", орґан Катеринославського штабу і укр. партії соц. рев. 2. "Наша справа", орґан укр. соц. дем. і 3. "Шлях", орґан шкільного відділу Катеринославського земства. "Републиканець" виходив в бувшій друкарні Приднѣпровского Краю, на ротаційній машині, щодня 6—8 сторін дуже великого формату (alа Новое Время), так що сміло можна сказати, що "Републиканець" був найбільшою укр. ґазетою на Вкраїні. Російських дневників остало три: ліберальне Слово, соц.-дем. Рабочее Дѣло і чисто-інформаційні Вечернія Новости.
Однак одно не давало спокійно спати місцевим Українцям, а се свідомість, що місцева залога була невеличка й годі було змобілізувати більше число козаків, якіб не завели в боротьбі з большевиками, мимо того, що булоби в що їх убрати й дати їсти. В місцевій ґазеті "Наша Справа" появилася аж двома наворотами нотатка, що Катеринославцям на підмогу іде 4.000 Гуцулів з Галичини, які волять воювати ніж сидіти, бо дома не мають що їсти. Та як показалося, вістки ті не справдилися.
Підчас нападу Махна на Катеринослав, стріляв Махно з гармат де попало, і тому знищив дуже богато домів, так, що Директорія була ухвалила 5 міліонів гривень на відшкодування для тих, що потерпіли. Чи гроші ці були виплачені не знаю, бо чотири неділі по відпертю Махна, мусили Вкраїнці знов опустити Катеринослав. По відзисканні Катеринослава прогнано Махна около 80 клм. на схід аж поза місто Синельниково. Не прикладено великих старань, щоби його банду зівсім знищити чи то прогнати дальше на схід головно з це причини, що тоді моглиби були вкраїнські війска здибатися з добровольцями і донськими військами ґен. Краснова (попередника Денікіна) який заняв околиці Юзівки будьтоби тимчасово, лише з оглядів стратеґічних, бо побоювався побивши Вкраїнців не обійшли його лівого крила і не загрозили Ростова над Доном. Досить, що Махно з рештками своєї армії перебув за Синельніковом майже 4 неділі, аж до того часу поки не прийшли з північного сходу (від Харкова) правдиві большевицькі війська.
Тоді пристав він до їх армії і спільними силами ударили 27. січня на Катеринослав, який здобули після тридневного бою.
Вже кілька днів перед упадком Катеринослава, були місцеві Українці сильно занепокоєні вістками про непорозуміння між комендантом лівобережної армії Балабачаном а отаманом Волохом, який був командантом 3-го гайдамацького полку. Дійшло до того, що Катеринославський штаб оголосив 25/1. урядово, що Балабанан подвійно зрадив українську справу, бо віддав Харків без бою большевикам, а після цего забравши міліон карбованців утікав із своїм штабом (до якого передше приняв богато руських) через Кременчуг на Крим, де були добровольці щоби там з ними получитися.
Дальше було оголошено, що командант 5-ого гайдамацького полка будь-то викрив ту зраду й навіть його коло Кременчуга арештував. Скільки в тім правди годі було провірити, бо кілька днів пізнійше заняли большевики Катеринослав — і через се всякі зносини з цею частию України, де було ще українське військо були перервані. Кілька Українців, які давнійше служили в його армії, говорили про него, що він знаменитий полководець і на таке діло неспосібний і що отаман Волох правдоподібно як то кажуть пересадив в сакраментах. (Перед тижнем читав я звістку в одній львівській українській ґазеті будьто-би того Балабачана розстріляно на приказ Директорії).
29. січня увійшли до Катеринослава після тридневного бою російські большевики. Було між їх військом богато Китайців і Лотишів і дуже богато матрозів (моряків). На мурах міста появилося сейчас більше як 10 приказів, підписаних командантом корпуса, матрозом Дибенком і шефом штабу, якого назвище я вправді забув, але котре звучало так само, як назвище шефа штабу армії Балабачана в перших днях січня. Коли додам до того, що призвище те звучало цілком по руськи, то ясним стане, що легко збудилася в мене думка, що шеф штабу перейшов з одної армії до другої.
Армії Махна большевики не пустили до міста, але призначили Махнови відтинок на схід від Катеринослава і Синельнікова на фронті добровольческої армії. Потім прийшло кілька разів до непорозуміння між Махном а большевиками, бо хоч Махно був також сторонником "військових, робітничих і селянських рад", то бажав, щоби всі без ріжниці партії могли бути вибирані до тих рад, а тимчасом большевики робили всім небольшевикам, які хотіли бути вибраними до тих рад якнайбільші трудности. Особливо заступався Махно за анархістами, яким большевики заказали побуту в Катеринославі і якої небудь діяльности.
Анархісти оголосили в своїм органі, що большевики гірші сатрапи від Гетьманців і Петлюрівців і перенеслися з Катеринослава до столиці батька Махна місточка Гуляйполя.
В першім приказі, який большевики видали по взяттю Катеринослава, було сказано, що населення Катеринослава повинно затямити собі, що свободу принесено йому "на штиках сєвера" та що той "революціонний сєвєр голодаєт" і очікує з юга помочі, яка йому справедливо належиться. Та на другий день появилася в урядовій ґазеті нотатка, що та заява о скілько говорить, що Катеринославови принесено свободу "на штиках сєвєра" не відповідає властиво правді, бо Катеринослав здобув головно пролєтаріят України, а пролетаріят сєвєра будьтоби йому тільки помагав. Видно було, що між большевиками не було одности в тім, чи отверто виступити зі своєю централістичною системою, чи вдавати, що вкр. совєтська република є ділом самого українського народу.
Всі оголошення видавали в Катеринославі лише в російській мові, але українських шкіл не замикали. Як передше, тільки, що тішилися меншою фреквенцією як за Директоріяту і гетьманщини. Всі вкр. школи були в опозиції до совєтської влади. Укр. ґімназії в Катеринославі (утримованій коштом міста), предложили большевики, щоби вислала депутата до совєта. Я був на засіданню вчителів цеї ґімназії 1 марта 1919.
На порядку дневнім стояла власне справа вибору депутата до совєта рабочих і красноармейских депутатів. Вивязалася дискусія в якій стверджено, що Україна має два правительства: щиро-народне директорії і узурпаторське большевицьке і порішено, доки бодай одно село буде за директоріятом, не признавати влади большевиків, і депутата не висилати, але щоби не стягнути на себе неприємностей не давати відмовної відповіди, тільки справу з засідання відкладати. Окрім ґімназії в Катеринославі, була ще в околиці друга укр. ґімназія — в селі Томаківці, 80 км. на полудне від Катеринослава, основанна земством. Учителювало там кількох Галичан і Буковинців.
Від часу, як большевики прийшли до Катеринослава перестали виходити всі українські ґазети бо ніхто з Українців не хотів видавати ґазети на большевицькій проґрамі, а на иншу большевики не позволяли.
Російських большевицьких дневників виходило аж три: орґан місцевих військових властий: "Борец за комуну", орґан цивільних властий "Извѣстія" і ще одна ґазета п. з. "Донецкій Комунистъ". В "Извѣстіяхъ" появлялася раз на тиждень одна стаття по українськи.
(Дальше буде).
[Нова Рада, 14.10.1919]
(Дальше).
В перших днях лютого появилося в "Борці за свободу" ряд статей де був представлений перебіг військових ділань з того дня, як большевики вдарили на Українців аж до здобуття Катеринослава. Було тaм сказано, що 15. пограничний полк большевиків почав наступ на Вкраїну під Білгородом ще 14. грудня 1918., то є того самого дня, як Директоріят увійшов до Київ а, і що той сам 15. пограничний полк разом з 6-им полком ввійшов до Катеринослава, що большевики підійшовши під Катеринослав кілька кільометрів перед містом розпустили розстрільну по обох сторонах шляху залізничого — а що українська лінія боєва, яка переходила через місто, була коротша, то зачали її обходити і тим змусили Українців до відвороту з Катеринослава.
Дещо пізнійше появилася урядова вістка, що комендант полудневого крила армії Петлюри отаман Григорів перейшов на сторону большевиків. 6 цвітня бачив я в Катеринославі великанські афіші, на яких було оголошено, що він здобув Одесу і вигнав звідтам добровольців, Французів і Греків, які перед трема місяцями здобули були до спілки те місто від Петлюрівців. (Вернувши при кінци цьвітня до Галичини, читав я в ґазетах, що Григорів по здобуттю Одесси проголосив себе знов сторонником Директоріяту та пішов зі своїми військами на большевиків і навіть в маю здобув від них Катеринослав але пізнійше був убитий батьком Махном. Катеринослав здобув відтак Денікін, а Одесу большевики, яких недавно прогнали з міста добровольці при підмозі анґлійських корабельних армат).
Коли при кінци лютого приніс телєґраф вістку, що переговори між заступниками директорії і большевицьким правительством ведені в Москві розбилися — орґан місцевих військових властий "Борец за комуну" писав так: Сам факт розбиття переговорів тішить нас головно з тої причини, що ми були все тої думки, що коли ходить о переговори з Українцями, повинно було центральне правительство насамперед запитати нас, фронтове військо, котре ту Україну своєю кровією здобуло, чи годимося на ті переговори чи ні. Однак на жаль, так не сталося, нас о се не питали, а ми все були проти переговорів з директоріятом, бо за ним не стоїть ніяка реальна сила.
(Дальше буде).
[Нова Рада, 15.10.1919]
(Дальше).
Хто не мав безроб. картки платив за цей обід 3 рублі, був то дуже мізерний обід, складався вправді зi зупи, мяса і хліба, але всьо в майже мікроскопійних розмірах. В тім часі домовий обід стояв найменше 6 карбованців. Хто мав карточку, щo він член комуністичної партії — той міг обідати в комуністичній столовій (їдальні) за оплатою 3 руб. за обід, за який приватно треба-би було заплатити бодай 10 руб. Однак дістати членську карточку було дуже трудно, бо треба було, щоби двох членів партії, знаних ще з першої большевицької інвазії в Катеринославі в 1918 р., посвідчило, що петент підчас гетьманщини і директоріяту відповідно заховувався і що чувся дійсно большевиком.
Як прийшли большевики були їм дуже раді робітники і селяни. Робітники витали їх як однодумців і людий тої самої народности, а селяне хоч їм не зле було за Петлюри — думали, що за большевиків буде їм ще ліпше. Однак де тільки большевики побули довший час, всюди селяне станули проти них. Особливо зразили вони собі селян своїми комітетами бідноти, або як вони називали ком-бєдами. В кожнім селі закладали вони з безземельних і малоземельних т. зв. комітети бідноти, яким давали право реквірувати збіже у дещо богатших селян і звозити до громадського шпихліря. Комітети пильно взялися за діло, думаючи, що тим збіжем в першій мірі будуть користуватися односельчани. Тимчасом, як збіжа вже досить призбиралося, приїздили комісарі з міста і вивозили це збіже для "голодающаво революціоннаво сєвєра". Також і міста мусіли давати хліб большевикам. В Катеринославі був день 15-го цвітня днем хліба для сєвєра. Кождий мусів дати 1 до 30 фунтів хліба, муки або круп відповідно до своїх доходів.
Друга причина, чому большевики не мали на Україні успіху є се, що укр. селяни цілком інакше дивляться на справу земельну як великороси. Підчас мого побуту на Україні, я мав нагоду переконатися, що на правобережній Україні знають лише приватну власність. Лише на лівобережній Україні в Катеринославській ґубернії, була може 1/4 часть сіл, де рільна господарка була оперта не на приватній власности, але була т. зв. община т. зн. що вся сільська земля належить до всіх селян і звичайно що року або що кілька літ відбувається поділ.
Коли в селі є пр. 1000 десятин рустикалької землі а 200 мущин, які мають вище 18 літ, то кожний одержує по 5 десятин. Тому, що селянин знає, що земля належить до него лише тимчасово, що за якийсь час дістане землю в иншім місци, не хоче приложити праці до виправлення цeі землі. Після закону Столипіна з 1907 р. можна закріпити за собою землю т. зн. зректися позовних наділів і зате отримати останний наділ для себе і своїх потомків на власність. Як ми стояли з австрійським військом в околиці Юзівки, дуже часто лучалося, що тамошні селяне приходили до нас з проханням, щоби за ними закріпити землю й дати їм грамоту. Ми їм казали, що до цего не можем мішатися і що з цею справою повинні вдатися до вкраїнських судів, але вони в це не хотіли вірити, казали: як ваше тут військо, то й ваше право. Тимчасом в Московській ґубернії і в других великоруських ґуберніях, де є община, нікому й в голову не приходить зрікатися общини й закріпляти зa собою землю. Зате Великороси дуже недбало ходили коло своєї землі, — а як бупо їм мало хліба, то ходили зимою до копалень вугля й ріжних фабрик на Вкраїну в околицю Юзівки, і Катеринослава, і там вже зарабляли стільки гроший, що могли купити собі зерна, скільки їм було треба. Українці знову до копалень або фабрик не xoдять і займаються майже виключно управою землі. Кажуть, що хто поїде на Сибір, то відразу пізнає, де сидить Великорос, а де Українець, бо поле в Українця далеко стараннійше оброблене як у Великороса.
З часом і робітники стали вже не так прихильним оком дивитися на большевиків. Вони думали, що як большевики прийдуть, то сейчас підуть в рух всі фабрики і кожний буде мати добрий заробіток, тимчасом большевики предложили безробітним безплатний обід, котрим наїстися було годі й заявили, що тепер у них вся увага звернена на провадження війни, яка абсорбує всі їхні сили й тому вони не в стані занятися урухомленням фабрик, тимбільше, що брак їм вугілля і сирівців.
(Дальше буде).
[Нова Рада, 18.10.1919]
(Дальше).
І мусять на примір замавляти рільничі машини в дрібних скандинавських держав щось за 1 міліярд рублів саме тоді, як у Росії тисячі робітників ходить без праці. Однак на се ради нема, хто хоче краще їсти, хай вступає до армії.
Ціни хліба і других продуктів ішли шалено в гору так пр. коли Українці опускали Катеринослав, коштував фунт білого хліба 1 карб., а як большевики прийшли, то через тиждень ціна хліба піднеслася з 1 на 4 карб. за фунт, а окрім білого хліба появився на базарі і чорний хліб, якого перше тут ніхто не бачив. Цукор підскочив з 4 карб. на 20 карб. за фунт. Як тільки приїхав поїзд з Москви, то кождим разом приїздило богато людей з мішками, які сиділи навіть на криші ваґонів. Людей тих називали мішочниками. Вони приїздили за хлібом і цукром і вертали сейчас назад. Оповідали, що в них в Москві фунт чорного хліба коштує 45 карб. — фунт цукру 120 карб. і ще в очереді треба ждати.
В Катеринославі живе богато Поляків, які працюють на тамошнім залізнім "брєнськім" заводі. При головній вулиці мають свій костел і свій дім "Ognisko" зі своєю касою хорих і лічницею. Є в місті також польська книгарня (українських книгарень було три). Як большевики прийшли, то забрали Полякам "Ognisko" на свої кватири, але Поляки змінили зараз назву на "komunistyczne towarzystwo Ognisko" і большевики сейчас опорожнили їм дім. В місті виходив раз на тиждень большевицький польський часопис. Був також у Катеринославі німецький большевицький часопис, який видавали Спартаківці. За мойого побуту в Катеринославі відійшли з Катеринослава дві польські маршеві сотні до большевицької польської дивізії "Strzelców", яка стояла тоді десь коло Вильни. Місцеві російські большевики відпроваджували Поляків з музикою на дворець, де виголошено кілька польських промов. Сотні були дуже слабі, ледви, чи мали по 100 людей.
Конець буде.
[Нова Рада, 19.10.1919]
(Конець).
Чи поляки дійсно їхали битися, чи може скористали з нагоди, щоби з вигодами переїхатися до Вильни, годі сказати. Ще за побуту Вкраїнців в Катеринославі, щось около 15 грудня, справляли місцеві Жиди "жалібний день по 1500 жертвах погрому у Львові". Місцевий польський священик і польська інтеліґенція вислали до часописів відповідне письмо, в якім старалися ослабити жидівське обжалування.
В Катеринославі було нас кількох Галичан, між иньшими Василь Атаманюк з Печеніжина, що якийсь час був редактором першої укр. есперантської ґазети в Коломиї і видав збірку своїх поезій і учитель з Коломийщини Совяк.
Коли настав квітень і стали вже пароходи ходити Дніпром, я вибрався до Галичини. Ми приїхали до Черкас пароходом "Могучій" і там заявив нам капітан парохода, що "Могучій" дальше не піде, бо в Каневі стоїть штаб Зеленого, "которій собрал какую-то зельоную ґвардію" і ніяких пароходів не пропускає і навіть вже два пароходи затопив. Ми висіли з парохода а на пароход всіло 1.500 красноармейців які підїхали ще одну стацію дальше т. зн. до стації Мошни там висіли і розсипалися в розстрільну, бо недалеко були вже патрулі Зеленого.
Так оповідав мені капітан парохода, який в недовзі вернув назад до Черкас. Ми всіли на залізницю і лівобережною Україною через Золотоношу і Гребінку доїхали до Київа. По дорозі оповідали нам, що скрізь по Полтавщині були вже повстання проти большевиків, але повстання ті вже подавлені, і що Зелений стоїть 10 км. перед Київом і має двайцятьтисячну армію і хоч в січни 1919 бився з військами директорії, то тепер змінив погляд і стоїть за директорією.
До Київа приїхали ми 15. квітня, деякі з нас пішли зараз на базар, щоби продати муку, яку купили по дорозі в Черкасах. В Черкасах платили по 100 карб. за пуд, а в Київі продавали по 600 карб. за пуд, бо за кілька днів припадав Великдень і то після всіх трьох календарів: православного, римо-кат. і жидівського а всі хотіли їсти білу паску. Київ мав чисто український вигляд, бо на всіх склепах були лише українські написи, які виконано ще в січни на приказ директорії і яких большевики не змінили. На большевицьких урядах був подвійний напис: український і руський. Також українські державні ґімназії функціонували в Київі зовсім правильно. Українських часописий властиво не було, бо "Червоний прапор" закрили були тоді большевики. Вправді в урядовім орґані "Извѣстіях" було сказано, що ця газета появляєся також в українськім виданні, але я його ніде не міг дістати. Лише орґан лівих соц.-рев. "Борба" виходив в Київі в двох виданнях: руськім і українськім, але треба було досить находитися, заким найшлося кіоск з газетами, де укр. видання "Борби" можна було дістати.
Побувши два дні в Київі, всів я на залізницю і на сам Великдень прибув до Волочиск. У Волочисках були большевики а в Підволочисках галицькі Українці. Доперва тут довідався я докладнійше про боєвий фронт у Галичині, бо катеринославські газети ніщо більше не писали про Галичину, як тільки це, що "в Галіції дєрутся Українци з Поляками возлі Львова".
[Нова Рада, 26.10.1919]
26.10.1919