Гія Канчелі, один із кращих композиторів сучасності, після тривалої хвороби на 85-му році життя помер у Грузії, де проходив лікування в одній із тбіліських клінік. З 1991 року він мешкав за кордоном, спочатку в Німеччині, а з 1995 року, на запрошення фламандського Королівського симфонічного оркестру, — в Антверпені, але часто прилітав на батьківщину.
Кілька разів був у Львові на виконанні своїх творів, востаннє — в 2014 році, коли він приїхав на двадцятий фестиваль «Контрастів» (тоді прозвучала його Симфонія №7 «Епілог» та Літургія для альта з оркестром «Оплаканий вітром»). Тоді ж Софія Іванова взяла в нього інтерв'ю для Zbruča («Гія Канчелі: маестро тиші»).
Він різко засуджував агресію Росії в Грузії та Україні, зазначивши, "що при тій великій трагедії, яка зараз відбувається, як не дивно, ці явища зі знаком «мінус» мають і якісь плюси. Мені здається, що для того, аби державність в Україні отримала нове дихання, для того, аби відбулося якесь об’єднання, така трагедія мала статися. Було би геніально, якби можна було обійтися без неї. Але, на превеликий жаль, такі великі катаклізми приходять ззовні згідно з бажаннями якихось імперських спонукань, яких не може позбутися Росія."
Оригінальність музики Гія Канчелі — в поєднанні граничної відвертості стилю з суворою вибірковістю, в поєднанні національної основи з загальнолюдською значущістю художніх ідей, в поєднанні бурхливих емоцій з музикою тиші, в поєднанні простоти з глибиною, а доступності — з екстремальною новизною.
"Аскет з темпераментом максималіста", "маестро тиші", "мало нот, але так багато … музики!" — це все про нього та його музику. У його творчості немає невдалих, експериментальних чи прохідних творів. Його музика сприймається як щось, що зійшло до нас із небес… Це особливе відчуття не покидає нас, незважаючи на те, слухаємо його музику до фільмів чи до театральних постановок, його симфонію або хоровий спів.
Народився Гія Канчелі 10 серпня 1935 року в Тбілісі в сім'ї лікаря. Тут закінчив музичну семирічку, потім (1959 року) геологічний факультет Тбіліського університету і лише в 1963 р. – консерваторію (клас композиції). Вже в студентські роки музика Канчелі опинилася в центрі критичних дискусій, що не припинялися аж до присудження композитору в 1976 р. Державної премії СРСР, але потім спалахнули з новою силою. Спочатку йому дорікали в еклектизмі, в недостатньо яскравому вираженні власної індивідуальності і національного духу, а пізніше, коли авторський стиль повністю сформувався, почали говорити про автоплагіат, самоповторення.
Між тим вже перші роботи композитора виявили його власне розуміння музичного часу і музичного простору, і він несхибно йшов обраним шляхом. В кожному наступному творі Канчелі, за його визнанням, прагнув знайти для себе "хоча б одну сходинку, що веде вгору, а не вниз". Як сказав музикознавець Гіві Орджонікідзе, його творчість — це "сходження на гору: з кожної висоти горизонт відкидається все далі, відкриваючи небачену раніше далечінь і дозволяючи заглянути в глибини людського буття".
Природжений лірик, Канчелі піднімається через об'єктивну врівноваженість епосу до трагедії, не втрачаючи щирості та безпосередності ліричної інтонації. Сім його симфоній — це ніби сім заново прожитих життів, сім глав епопеї про одвічну боротьбу добра зі злом, про важку долю краси. Всі вони утворюють свого роду цикл з трагічним прологом у Першій симфонії (1967), кульмінацією в Четвертій (1975, "Пам'яті Мікеланджело") та епілогом у сьомій (1986, "Епілог").
Прихід відомого симфоніста в Тбіліський оперний театр (опера "Музика для живих", 1982–1984 р.) виявилися для багатьох несподіванкою. Але це було природним продовженням давньої і плідної співпраці з диригентом Дж. Кахідзе, першим виконавцем всіх його творів, і з режисером Грузинського академічного драматичного театру ім. Ш. Руставелі Р. Стуруа. Зрештою, музику для театру та кіно (переважно режисерів Е. Шенгелаї, Р. Данелії, Л. Гогоберідзе, Р. Чхеїдзе, загалом до більш як сорока фільмів) Канчелі писав ще з середини 1960-х.
Твори Гії Канчелі
Симфонія № 1 (1967)
Симфонія № 2 «Церковні співи» (1970)
Симфонія № 3 (1973)
Симфонія № 4 «Пам'яті Мікеланджело» (1974)
Симфонія № 5 (1977)
Симфонія № 6 (1978-80, ред. 1981)
Симфонія № 7 «Епілог» (1986, ред. 1991)
Концерт для оркестру (1961)
Квінтет для духових (1961)
Largo і Allegro для фортепіано, литавр і струнного оркестру (1963)
«Музика для живих», опера в 2 актах (1982–84, ред. 1999)
«Світла печаль» для двох дитячих голосів, дитячого хору та великого оркестру (1984–85)
«Оплаканий вітром», літургія пам'яті Гіві Орджонікідзе для великого оркестру і соло альта (1989)
цикл «Життя без Різдва» (1990-94):
«Ранкові молитви» для альтової флейти, малого оркестру і фонограми (1990)
«Денні молитви» для дисканта, кларнета і камерного ансамблю (1991)
«Вечірні молитви» для 8-ми контральто і малого оркестру (1992)
«Нічні молитви», версія для струнного квартету і фонограми (1992)
«Нічні молитви», версія для сопранового саксофона, струнного оркестру і фонограми (1994)
«Abii ne viderem» для альтової флейти і малого оркестру (1992)
«Noch einen Schritt ...» для альта за сценою, оркестру та фонограми (1992)
«Flügellos» для великого оркестру (1993)
«Psalm 23» для сопрано і малого оркестру (1993)
«Exil» для сопрано, альтової флейти, струнних і синтезатора (1993–94).
«Lament», концерт пам'яті Луїджі Ноно для сопрано, скрипки і великого оркестру (1994)
«Trauerfarbenes Land» для великого оркестру (1994)
«V & V (Violin and Voice)» для скрипки, оркестру та фонограми (1994)
«Caris Mere» для сопрано і альта (1994)
«Magnum ignotum» для духових, контрабасу та 3 фонограм (1994)
«Having Wept» для віолончелі соло (1994)
«... à la Duduki» для брас-квінтету і оркестру (1995)
«Simi» для віолончелі та великого оркестру (1995)
«Rag-Gidon-Time» для скрипки і фортепіано (1995)
«Valse Boston» для фортепіано та струнного оркестру (1996)
«Time ... and Again» для скрипки і фортепіано (1996)
«Instead of a Tango» для скрипки, контрабаса, фортепіано і бандонеона (1996)
«Diplipito» для контратенор, віолончелі та малого оркестру (1996–97)
«In l'Istesso Tempo» для фортепіанного квартету (1997)
«With a Smile for Slava» для віолончелі та фортепіано (1997)
«Childhood Revisited» для гобоя і малого оркестру (1998)
«Sio» для фортепіано, ударних і струнного оркестру (1998)
«Rokwa» для великого оркестру (1999)
«Styx» для змішаного хору, альта і оркестру (1999; ред. 2007)
«And Farewell Goes out Sighing ...» для контратенора, скрипки і великого оркестру (1999)
«... Al niente» для великого оркестру (2000)
«Eine Kleine Daneliade» для скрипки, фортепіано, ударних (ad libitum) і струнного оркестру (2000)
«Ergo» для великого оркестру (2000)
«Do not Grieve», вокально-симфонічна сюїта для баритона і великого оркестру (2001)
«Fingerprints» для великого оркестру (2002)
«Lonesome» для скрипки і великого оркестру (2002)
«Warzone» для великого оркестру (2002)
«Little Imber» для чоловічого голосу, чоловічого хору, флейти, гобоя, гітари, синтезатора, струнних і фонограми (2003)
«Twilight» для двох скрипок і малого оркестру (2004)
«Amao omi» для змішаного хору і квартету саксофонів (2005)
«Helesa» (2005)
«Ex Contrario» для двох скрипок і малого оркестру (2006)
«Kàpote» для акордеона і малого оркестру (2006)
«Broken Chant» для гобоя, скрипки та оркестру (2007)
«Silent Prayer» для скрипки, віолончелі, малого оркестру і фонограми (2007)
«Ninna Nanna» для флейти і струнного квартету (2008)
«Lulling the Sun» для змішаного хору і ударних (2008)
«Dixi» для змішаного хору і великого оркестру (2009)
«Simple Music for Piano» (2009)
«Chiaroscuro» для струнного квартету (2010)
«Bridges to Bach» для скрипки і малого оркестру (2010)
«Lingering» для великого оркестру (2012)
Квінтет для духових (2013)
«Angels of Sorrow» для дитячого хору, скрипки, віолончелі та малого оркестру (2013)
«Nu.Mu.Zu» для великого оркестру (2015)
«Deda Ena» («Рідна мова») для дитячого хору та оркестру (2017)
02.10.2019