До школи!

Стоїмо перед порогом нового шкільного року!

В найблизших днях ціла увага нашого народу має звернутися до того, щоби діти й ученики шкіл всякого рода від найнизших до найвисшиx після належного відпочинку повернули назад до науки.

Немає такого народа, що називає себе свідомим і культурним, який не знав би, яке значіння, яку велику вагу має школа. Вона не тільки поглублює та поширює домашне виховання, але вона, це той найважніщий чинник, який полишає своє пятно на характері цілих поколінь, який — поведений уміло — творить найліпших горожан краю, ідейних синів і дочок народа. І це може здізати тай й ділає перш усього "Рідна Школа".

Оті слова "Рідна Школа" — які вони нам свої, які вони відомі. В останнім десятиліттю перед війною йшла переважна частина нашої культурної роботи під тим кличем. І усе громадянство, цілий народ горнувся до сього діла; дякуючи його жертвам, дякуючи щедрим складкам ми змогли покрити увесь край сіттю народних, середних і фахових шкіл.

Та відносини змінилися. Люта війна помішала отсю роботу, повалила державу, в якої склад ми входили, та не дала відпочати народам, кажучи їм ще дальше боротися в імя кращої будуччини.

Хвилева оружна перевага нашого противника поставила нашу країну й наш народ у залежність від його. І хоч як тяжкі часи приходиться проживати нашому народови, хоч приходилося і приходиться йому складати найбільші жертви у крови і у майні, все таки остається йому велике добро, якого ніхто йому забрати не може, якого він мусить берегти з цілою посвятою — а тим добром його діти, його молодіж. А одним із способів охорони перед погубними впливами, сотвореними війною і теперішними відносинами в краю — це наука й виховання у Рідній Школі.

Дотеперішня краєва школа розпалася. Повстають польські школи заходами польських окупаційних властий. Українська школа остане нечинна. Учительство у великій частині пішло з українським військом. А те, що остало, поставлене зарядженнями властий, а між ними і розпорядками шкільних властий в таке положення, що воно мусіло відказатися від роботи в дотеперішних краєвих і державних школах.

Судьба завела нас у неоднім нашім сподіванню. Але заводячи, дала нам рівночасно нагоду покласти основи під велику культурну будову, якої назва буде "Рідна Школа". Ми виставлені отсим на пробу, о скільки заслугуємо на назву культурного й свідомого народа! А ту пробу не тільки що мусимо видержати, але видержимо її гідно! Тільки не вагатися, не тратити часу на роздумування, лише братися до великого діла, до будови рідної школи!

Всі наші просвітні товариства, всі батьки й мами, всі ті, що мають дітей до школи, всі ті, на яких не тяжить цей останній обовязок, всї молоді й старі, все громадянство без ріжниці, всі, кому дорога будуччина народа — нехай приступають до діла! Основуючи шкільні комітети нехай беруть на себе тягар поставлення й удержання школи усюди там, де вона буде нечинна. Нехай загрівають усіх — живих і мертвих духом — до участи в отсій роботі. Вічевим дзвоном нехай розійдеться зов за рідною школою, чистою і живою поломінню, нехай охопить серця усіх громадян і нехай кождий — по своїм силам і на своім місци стане на становищі, як той жовнір. Нехай кождий знає і відчує те, що він сам один — відповідальний за ціле діло, і він не сміє уступити з свого місця, бо інакше наразить будинок на шкоду.

Таке велике діло буде потребувати грошевих средств. І як колись перед війною не жаліли ми средств на школу, як в часі війни поносили ми найбільші тягарі, як останні змагання нашого народу за самостійність і суверенність не тільки не ослабили його, але скріпили і зробили непереможним супроти всяких можливостий, так нехай кождий член нашого народа, а тут перш усього увесь робучий люд і по селах і по містах, поспішить обильно з жертвами на рідну школу. Не соток і тисячів нам треба; ми мусимо дати великі сотки тисяч, ми мусимо поставити міліони, бо ними ми ратуємо від загибелі безчисленні ряди нашої дітвори, ми куємо будучність міліонам нашого народу.

Крім фондів мусимо розвинути опіку над нашою дітворою. Нехай усе йде до школи, а тим, які не мати-муть потрібних средств, спішім із негайною помічю, тямлячи на той святий заповіт, що нам не сміє пропасти ні одна дитина, ні один ученик, ні одна учениця. Даймо нашою матеріяльною помічю спроможність нашій молоді образуватися фахово, заповняймо нею всі прогалини, які наступили наслідком війни, виповнюймо всі стани, головно ремісничий і промисловий. Використаймо увесь досвід, зібраний дотеперішною культурою. Будуймо нове життя із вірою і надією, що наша праця — поведена із повним запалом — не пропаде марно, але принесе стократні плоди!

Кожда інтелігентна одиниця нехай береться за шкільне і виховуюче діло. Від цего завдання не сміє ніхто відтягнутися, коли не хоче, щоби проклін слідуючих поколінь не тяжив на нім! Одні нехай радять, як братися до роботи, другі нехай боронять повстаючу opґанізацію, треті нехай учать, инші нехай збирають потрібні фонди — а всі разом нехай мають на увазі отсю велику будову, що головно дасть нам право до нашого самоозначення, ту будову, — якій назва "Рідна Школа!"

Тому — не гаючи часу, до діла! Не зражуватися нам ніякими перепонами, ні трудностями. Під напором наших могучих робітних ударів — розпадеться усе. І промине страх, уступить байдужність, зникне неохота, заясніють очі, повеселішає твар, кров розіграється у жилах! Хвилева невдача нехай не зневірює нас, а на місце тих, які змушені будуть уступити — нехай стануть нові заступи, нові тисячі до роботи!

Приступаймо до діла — із всім нашим передвоєнним досвідом! Нехай клич: "До школи!" — перейде від хати до хати, від місцевости до місцевости! А в тім кличеви нехай міститься поклик — не дати нашій дітворі загибати в здичінню і без освіти, та нехай міститься поклик — поставити сейчас "Рідну Школу!"

Отже вперед!

Вперед!