Виїмок з листу з Перемишля писаного

Прошені-сьмо о уміщенє слідующого виїмка з листу дня ⁶/₁₈ Юлія з Перемишля писаного.

Будучи одного разу в Червню в Перемишли за своїми справунками, учув-єм в будний день звук звона великого в нашій церкві. Цікавость мене зібрала зобачити, що то за набоженьство. І чуть був-єм на площаді школьній і увидів-єм, як школярі виходячи з училища розділялися при дверех. Одні ішли до латиньскої кадедри, то погадав-єм собі суть запевно Поляки, а другі ішли в праву сторону до церкви кадедральної... а тото Русини. Для того чим борше поспішив-єм запитатися студентів, щоби то було за набоженьство — і сказали мені, же то є Празник шкільний, або иначе день памятний заложеня училища Перемиского і з тої причини буде відправлятися Служба Божая. Пришовши до церкви увидів-єм школярів по класах порозділяних, одні стояли, то певно з низших, а другі сиділи в лавках, то були з висших кляс ґїмназіяльних. За ними стояв молодий священник, то був, як ся довідав-єм, Г. катехета. Службу Божую відправлял оден з Всеч. Крилошанів Перемиских, а прочії Всеч. Члени Капітули сиділи в крилосах. Хор співаків заведеня приснопамятного Єпископа Снігурского співав складно; не було без того, щоби і молодці школьні не були в тім хорі , бо то від давна уже хор по найбільшій части із них складав ся. Була то Служка Божа благодарственна, як з єктенїй і євангелія дізнав-єм ся. Особлившоє, що на мене враженє зділало, була піснь „Слава во вишних Богу“ возставшими молодцями шкільними єдноголосно відспівана. Бо ледво що відчиталася молитва благодарственна по заамвонной, зараз всі воскликли: „Слава во вишних Богу і на земли мир во человіціх благоволенє.“ Тії слова пісни із уст молодців взрушили мене не мало, так, же і я получаючи ся с ними мимовільно мусів-єм співати. Нагадав бо я собі перешлий рік, як то молодь зведена безвірними ворохобниками, по улицях викриковала слова ненависти ко інноплеменникам, і навіть свій власний рід безбожно ганьбила, а вправляючися в оружю цілому світови війну видавала — а нині наші русскі діти, тії цвіти народа нашого всі єдиноголосно піснь спокою співают і славу голосящи Богу желают мира на земли і якби годили (мирили) народи поваснені кажут „во человіціх благоволеніе.“ І так заохочений тими любими виразами спокою співав-єм з цілого сердця — аж мене слова пісні, котру і молодь не без взрушеня співала, слова мовлю! „Гді к тебі прибігощ, научи мя творити волю твою, яко Ти єси Бог той Яко у Тебе єсть істочник живота: во світі твоєм узрим світ“ до слез проняли і дух ми заперли, так, що не могучи співати в кут уступив-єм щоби слези л'ючії ся мені по лици обтерти. Видячи бо молодь а межи ними з молодших кляс єще діти співати слова виражаюші наміренє, в якім пришли до церкви, до дому і престола Божого, щоби Госп. Бог їх просвітив і научив волю свою творити, їх котрі глядают світла, у Того, що єсть істочником правдивой жизни, і благают , щоби тілько через світло науки єго могли узріти світло, могли просвітитися правдиво. Що за взнесена мисль, що за прекрасна піснь для молоді образующої ся. По сконченім набоженьстві пійшов-єм за своїми справами, а маючи їх много від'їхав-єм домів, і заклопотавши собі голову тими а потому овобязками парафіяльними, не мав-єм вільного часу тії мої чувства, Вам, Честний Друже, описати — були-би помало може і вигасли при щодневних старанях господарских, коби була знову не надала мені-сь способность їх відновити. Приїхавши бо знову до Перемишля трафив-єм щастливо на набоженьство подобноє первому. А довідавшися від знакомих мені студентів, же завтра зачинаются єксамина і ретористи просили Г. Катехету о Службу Божую о призванє помощи св. Духа, встав-єм на другій день раненько і пійшов-єм за моїми інтересами, щоби посправлявши тії міг-єм бути о семім часі на набоженьстві. А коли уже зближалася висше означена хвиля пришов-єм до церкви а ставши собі в кутику ждав-єм Служби Божої. І зараз на голос звінка кадедрального сталися сходити студенти і гнет була і повна церков. Прибули єще до того і нормалнії кляси со своїми учителями — і очіковали всі тихонько Служби Божої. В такій святій тишині дав ся чути голос звінка заповідающого початок св. Литургії і бряск кадильниці, і зараз поприкланяла вся молодь коліна і з чувством приспівала піснь: „Царю небесний.“ Потому цілу службу Божую на всі єктенїя отповідаючи самі з наводящим їх питомцями Семинарії пречудно відслужили. Тут знову щось для мене нового, неслиханого. Нигде бо не чув-єм по селах, щоби люди всі співали, не мают бо такого просвіщеня, в містах заступают їх штучні хори, а ту вся молодь дость численна, бо на око видавало ся мені їх більше як 200 — такоє мовлю число учути єдиноголосно молодими, чистими голосами славу Богу співати, то мені ся в житю моєм не придало. Для того занятий їх набожностно співав-єм враз с ними. І так нині молодців приклад до набоженьства мене восхитив. Уважав-єм, же они тим набоженьством були дуже занятими і за честь собі мали, бути причастниками так великої офіри, Посланіє бо Апостольскоє і Симболь Віри двох одчитало ученників ґїмназїяльних, хотяй-єм в крилосах сидящих Алюмнів бачив. Але що мене знову аж до слез взрушило то була піснь: „Да іспольнятся уста наші і пр.“ особливо, же якійсь тоненькій, дітинний голос меже иншими відличався, а надівсе слова пісни тоїж: „і нас Боже соблюди во твоєй святини вся дні поучатися в правді твоєй“ благаючим голосом одспіванії, якби особливо о тоє молилися, щоби Госп. Бог їх невиннії сердця заховав в святости, і щоби обучаючися в школі по вся дні поучалися в правді (справедливости) Божій і що день в ней взрастали. Ту нагадав-єм собі: „Із уст младенец сущих совершал єси хвалу.“ — Многолітствіє найясн. Монарсі закінчило тоє так чудноє , в тих часах незвичайноє набоженьство. Жаль ми було що так борзо закінчилося, а хотяй цілу годину тривало, видавало мені ся лише коротеньков хвильков. А коли ся всі розійшли поспішив-єм до моєй світлиці в гостинницю, а взявши папер і перо списую Вам, Честний Друже, тоє, щоби знову взрушенє чувств моїх не загладили і не знищили щодневні прикрі житя справи і пр.

Г. Т.