Ad majorem Poloniae gloriam польське громадянство щорічно святкує, а часописі присвячують урочисті статті про польську давню славу, що на Ґрінвальді проявилася. Діялося це років більше пятисот тому, і коли й досі пізніші події не затемнили в памяті Польщі свіжости Ґрінвальда, то це пояснюється або тим, що протягом 5ти віків не було у Польщі більше славних подій, або дійсно Ґрінвальд був надзвичайно видатним ментом в історії Польщі.
Головним мотивом "Ґрінвальдських" статей — єдність і однодушність трьох елєментів тодішньої польської корони: польського, литовського і україно-білоруського.
Само собою зрозуміло, що в цьому "потрійному союзові" — "львина доля" Полякам, їм же і слава Ґрінвальда за те, що ту "єдність" утворили. В часописях останнього святкування крім цього бренить і привабний для польського уха мотив — анальоґії розбиття Німців тоді і тепер.
Отже слідує нам придивитися до справи з погляду інтересів і двох спільників при Ґрінвальді, на долю яких Польща не дуже охоче уділяє з своєї "слави".
Обєднання Литви з Польщею, обєднання sui generis, одбулося років 25 перед Ґрінвальдом і зафіксоване було "Кревською унією" 1385 року. Творці "Кревського акту" справу об'єднання уявляли собі просто, як інкорпорацію Литви разом з Україно-білоруськими землями до Польщі і перетворення цих земель в польську провінцію під короною Ягайла, одруженого з Ядвігою. Та скоро ситуацію, утворену панами Малопольщі, зрозуміли і Литвини і Україно-білоруси. І після Кревського акту почалася затяжна боротьба між литовськими політиками, що хотіли забезпечити окремішність Литви, і польськими.
На чолі литовського громадянства став Витовт, енерґійний і з сильною волею чоловік. Скоро після Кревського акту його обрано Великим Князем Литовським, і з цим фактом мусів згодитися Ягайло.
В періоді "Великої війни" з німецьким лицарським орденом Витовт уже дійшов великої сили, і його армія, зложена з Литвинів, Білорусів і Українців саме й вирішила битву при Ґрінвальді. Після Ґрінвальду "Велика війна" кінчилася скоро, але не так, як того бажали Поляки, а так, як хотів Витовт, що мав в руках реальну і військову силу.
Не в інтересі самостійної литовської політики було занадто значне ослаблення Прусії, бо це б дало перевагу над Литвинами в руки Полякам, і справа литовської державности була б похована. Тому то Витовт після Ґрінвальду тактовно не вживає всіх своїх сил проти Німців.
Що домінант в Ґрінвальді і в "Великій війні" з орденом взагалі був дійсно в руках Витовта, показує нам Городельський акт 1413 року, яким визнавалася лише номінальна залежність Витовта од Ягайла, а Литва фактично здобувала права незалежної держави з Витовтом і його нащадками на чолі. Для втіхи дипльоматам було згадано в "акті" і про інкорпорацію.
До повної незалежности Литви бракувало лише корони Витовтові, можливість одержання якої не давала спати Ягайлові і його малопольським політикам аж до смерти Витовта (1430 р.).
"Городельський акт", яко наслідок рішаючої ролі Витовта в "Великій війні" взагалі і в Ґрінвальді з окрема на цілих півтораста літ загальмував справу з'єднання Литви, України і Білорусі з Польщею і тим самим ослабив отруйні впливи Польщі і на наші землі аж до Люблинської Унії (1569), коли "ягайлонська ідея" дала хоч хвильовий, але наслідок.
Цей "позітивний" для ягайлонського імперіялізму наслідок має свою причину не стільки в політичній здібності польського елєменту, стільки в політичній недалекосяглості, яка виявилася у елєменту литовського.
Тут ми маємо розібрати окремі бажання третього учасника Ґрінвальду Українців і Білорусів.
Витовт свою силу ґрунтував на католицько-литовському елєменті; представникам православних родів в Великім Князівстві Литовськім було одведене другорядне місце.
Тому то, коли Витовт міг в залежності од своїх політичних цілей виходити з строю проти Німців наперекір бажанням Поляків, Українці і Білоруси могли теж не оглядаючись на Поляків і Литвинів вести свою власну політику. Для українсько-білоруського елєменту польська аспірація в той час була ще за далеко, хоч уже і відчувалася, — приниження політичне україно-білоруського елєменту в Литві було тоді фактом, правда в початковій стадії.
Православні україно-білоруські елєменти гуртувалися в той час коло князя литовського Свитригайла, і дуже інтересний факт — що Свитригайло під час Ґрінвальду був посажений до вязниці за зносини з Німцями, а його прихильники, православні князі, були за те ж саме покарані на смерть. Увязнення Свитригайла тяглося майже 10 літ.
Отож ми бачимо, що участь третього спільника при Ґрінвальді — україно-білоруського елєменту була насильством над цим спільником, а не висловом його справжньої політичної волі.
Боротьба Українців і Білорусів з Литвою і Польщею за рівноправність під приводом Свитригайла тяглася майже до середини XV. віку, знайшовши своє продовження в рухові кн. Михайла Олельковича в 2-ій пол. XV. віку, в повстанні Михайла Глинського в 1-ій пол. XVI. віку і перейшла в козацькі повстання, ведені уже иншими соціяльними елєментами, які в середині XVII. віку завдали смертельний удар ягайлонському утворові.
***
Виходить, що "слава" Ґрінвальду належить не Польщі. А коли рахувати Ґрінвальд, яко один лише хоч і значний епізод війни і поди витися на її кінець, то завдяки окремим цілям Литви і Витовта німецький орден — Прусія після цієї війни не занепала, а росла і набувала сили, падала і вставала, і тепер в образі Ґерманії, навіть обкраяної Версальським трактатом, являється поважним тормазом проти поширення зотлілого в 5-ти віках ягайлонського імперіялізму.
В факті ж окремої політики україно-білоруського елєменту, хоч зносини партії Свитригайла з орденом і не дали реальних наслідків, можна бачити історичне memento mori, що віщувало ще тоді finem Poloniae в XVIII ст.
Правда, ми не можемо сподіватися такої прозорливої далекосяглости од тодішніх малопольських апостолів ягайлонської ідеї. — А коли приняти на увагу, що тепер ця ідея знову починає набувати життьового інтересу у сучасних польських політиків, то тим давнім "предтечам" рахувати в вину відсутність політичної далекосяглости — було б просто гріх.
Отже при Ґрінвальді, "єдності" не було, "слава" в першу чергу належить не Полякам, реальні здобутки Ґрінвальду для Польщі сумнівні.
Чому ж так вперто святкується Поляками ця давня подія?
Лишається одно: протягом 5ти віків не було у Польщі більше славних подій.
А коли так, то нехай собі святкують люде.
[«Воля», Т. І. Ч. 3. 19 липня 1919.]
19.07.1919