Десакралізація на марші
Десакралізацію влади киянин Віктор Недоступ, він же Бакс з групи “Пропала грамота”, назвав десраколизацією, і тут-таки заявив, що вона провалилася. Хочеться приєднатися до цього визначення і до діагнозу актуальної ситуації.
Розберімось для початку зі словами. “Сакралізація” означає насамперед “освячення”, прилучення до вищих сфер. А префікс “де” заперечний, він робить дію протилежною. Десакралізація — це розсвячення, пониження в рангу, навіть приниження.
Та чи була якась попередня “сакралізація влади” в українців? Певною мірою, була, хоча й незначною. Принаймні ще компартійні, цеківські боси виглядали велично-незворушно і рухались, як небожителі. Трохи цієї пластики збереглося в Л. Кравчука — старої школи не витравиш. І в виступах його надалі присутня ця обтічність формулювань, ця словесна еквілібристика: говорячи довго, нічого не сказати. Або принаймні сказати дуже мало. Пригадується, як у часі “справи Ґонгадзе”, коли обнародували плівки майора Мельниченка з розмовами в головному кабінеті держави – “Грузін, бл..., грузін!..” – в суспільстві ненадовго запанувало певне сторопіння: невже вони справді саме ТАК розмовляють у своїх кабінетах? Але дуже швидко прийшла проста й коротка відповідь — так. Саме так. З брутальною лексикою, убогою, напівканцелярською мовою, російською, із випадковими українізмами, зі зневагою або й ненавистю до обговорюваного об'єкта чи то пак суб'єкта. Висловлюючи вголос неймовірно мерзенні речі, за проголошення яких у пристойному товаристві якщо в обличчя не плюнуть, то руки вже точно ніколи не подадуть.
Подальші роки тільки продовжили цю тенденцію. І до Ющенка, і до Януковича в переважній масі суспільства не було вже тієї авансової поваги, хоча Януковичу декотрі донецькі фани руки таки цілували. Про Порошенка можна й не згадувати — в суспільстві просто у повітрі висіло розлите сичання “Бар-р-рига ш-ш-шоколадний...”, певно, якимсь чином інспіроване і підтримуване, і до сьогодні не затихле. Та все ж прийшов президент №6.
Нова влада почала десакралізувати себе сама — закасаними рукавами сорочки. Потім був дозвіл заходити в АП у шортах. (Потім АП перейменувалося в ОП, але й туди у шортах можна теж). Десакралізація гряде у вигляді заяв, типу “кожен з нас президент”, у презентації все нових і нових “нових облич” у владі та наступного перегляду їхніх біографій. І це вони? Це наші найкращі з найкращих? Недолюстровані, зрадливі аморальні типи з байдужими сонними очима? Або з нахабними, самовпевненими, агресивними і зневажливими до всіх на світі? Ці прізвища нових керівників областей, силових структур, інших підвладних президентові галузей — за ними ж тягнуться їхні попередні життя і діяння! Якими б новими не були ці обличчя, – а здебільшого вони не такі вже й нові. Від самого очільника ОП до голови СБУ, якому довелося терміново присвоювати звання лейтенанта, і до генерала-силовика, який підписував план “Бумеранг” щодо зачистки Майдану восени 2013-го? Як їх можна не те що поважати, а взагалі терпіти на високих державних посадах?
Десакралізація нової влади нею самою подається громадянам у обгортці позитиву: ось які ми доступні, демократичні, відкриті. Та відновлений кортеж президента, якому від помешкання до робочого місця десь трохи більше як кілометр, різко перекреслює подібні інформаційні вкиди — кортеж з мигалками і цілою кавалькадою важких дорогих автомобілів. В голлівудських фільмах так показують виїзди босів мафії у якихось латино-американських містах.
Десакралізація діє різними шляхами, зокрема, наприклад, — через перших леді. Значним ударом по загальному іміджу Віктора Януковича був візуальний образ Людмили Янукович, його шлюбної дружини. Скільки б не надимав щоки Віктор Федорович, але виступи і особливо дрес-код Людмили Олександрівни чітко й недвозначно показували і смаки, і соціальне походження директора автобази при кермі держави. А нещодавній візит новообраного президента України до Канади і фешн-лук Олени Зеленської в босоніжках і безформній синій сукні теж добряче шкодять сакральності звання супутниці лідера держави. А є ж іще багато інших сфер, у яких влада не виглядає священною.
Десакралізація уміло перемагає тих, хто хоче її використовувати, вислизає з-під контролю, десакралізація сама по собі, вона практично некерований процес. Який також не безкінечний, а в кінці свого шляху (і метою цього шляху) має остаточний хаос. Відсутність авторитетів і орієнтирів. Недовіру. Зрадливість як норму поведінки. (Ну бо ж новітня безпрограмна партія “Слуга народу” активно поповнюється вчорашніми палкими прихильниками Порошенка, Тимошенко та інших актуальних політиків). Безпринципність і аморальність. Агресивність по наростаючій. Війну усіх з усіма.
Це саме те, що потрібно сьогодні недругам України, — підтвердження нежиттєздатності Української держави, наочний доказ того, що Ukraine – failed state.
А повертаючись до перелицьованого визначення Недоступа, то з ним важко не погодитися. Бо “...лизація” нової влади теж потрохи почалася. Поки що на приватних сторінках у мережах вже множаться віршики, хвалебні і бездарні, присвячені новому президентові та його оточенню. Про нього пишуть ті, хто відчуває з ним духовну, культурну близькість. А така близькість теж випливає з попередніх біографій, їхньої схожості: пізньорадянське дитинство, Пугачова, Кобзон і Петросян в телевізорі, варена ковбаса по 2.20, труби хімзаводу пускають дим на обрії за вікном. Решту реалій можна додумувати дуже довго.
Нова влада десакралізує себе несамохіть, неусвідомлено. І цей процес триває. Цікаво лише, як довго він триватиме. І що саме стане переломною точкою.
08.07.2019